парфуми

Кожна дитина вчиться досягати своїх цілей, шукає різні шляхи, експериментує. Це цілком нормальний процес. Питання в тому, яким шляхом дорослі дозволяють їй цих цілей досягти. Як правильно реагувати, коли дитина намагається домогтися свого істерикою?profilaktika-detskih-isterik
Головне правило: ні в якому разі не можна піддаватися емоційним маніпуляціям дитини. Не можна поступатися дитині коли вона плаче чи кричить у відповідь на заборону або відмову у виконанні її бажань.
Тверде батьківське «ні», сказане без повторень, всього один раз, і збереження спокою – єдині заходи, які допоможуть дитині позбутися звички так себе поводити.
Чудовий зразок такої поведінки можна знайти у спогадах дочки знаменитого психолога Л.С. Виготського про свого батька.
У перші роки свого життя Ася (молодша сестра оповідачки) зростала нелегкою дитиною, вона була, як прийнято говорити, з характером. Це проявлялося в бурхливих скандалах, які вона періодично влаштовувала. Мама працювала і нас виховувала няня, яка дуже любила Асю, страшно її балувала, в усьому потурала їй, що, безумовно, не сприяло поліпшенню її характеру.
Побачивши одного разу один із Асиних “фокусів”, Лев Семенович сказав, що сам нею займеться, і просив нікого не втручатися. Ася дуже любила гуляти, дуже добре грала під час прогулянки, але повернення додому викликало в неї бурхливий протест. Як тільки вона бачила, що ми наближаємося до будинку, вона лягала на тротуар, починала бити ногами, не підпускаючи до себе, і нестямно кричала. Ось таку картинку і побачив якось батько.
На наступний день, коли все повторилося знову, він вийшов на вулицю, велів мені і няні йти додому, а сам узяв дівчинку, яка несамовито брикалася і кричала, на руки, вніс її в під’їзд, поклав на підлогу, а сам увійшов до квартири і закрив двері.
Спочатку з під’їзду неслися відчайдушні крики, але поступово вони стали стихати – адже глядачів не було! – І, нарешті, зовсім припинилися. Коли настала тиша, батько вийшов у під’їзд, спокійно допоміг доньці піднятися з підлоги і, мовчки, привів її додому. Він не сказав їй жодного слова. Вмивши, він відпустив її до няні, яка збиралася її годувати.
Це повторювалося кілька днів поспіль, з тією тільки різницею, що декілька разів Асю забирала з під’їзду сусідка з квартири навпроти і приносила її нам через чорний хід, з двору. Батько невідступно слідував своєму методові, і був цілком нагороджений – поступово все припинилося, і повернення з прогулянки стало проходити спокійно. Якщо ж Ася влаштовувала скандал у будинку, падала на підлогу, била ногами по підлозі, кричала, тато вимагав, щоб всі вийшли з кімнати, а сам, залишившись з нею, не звертав на неї ніякої уваги, роблячи вигляд, що чимось дуже зайнятий , поглинений.
Коли вона заспокоювалася, він, знову-таки мовчки, допомагав їй піднятися з підлоги і вів вмиватися. Він ніколи їй при цьому нічого не говорив, мабуть, вважаючи, що вона в такому збудженні, що все одно не в змозі почути і усвідомити сказане. Як би там не було, але обраний ним метод цілком виправдав себе – істерики і скандали поступово припинилися …
Безсумнівно, активна участь батька у вихованні Асі сприяла вирівнюванню її характеру. Поступово всі її зриви припинилися, і до школи вона була цілком контактної дівчинкою, добре спілкувалася з дорослими і однолітками, серед яких завжди, впродовж всього свого життя, мала багато справжніх друзів.
Ми бачимо, як майстерно, психологічно тонко і точно поводився батько. Ось головні і, по суті, прості «секрети» його виховного успіху:
 він зберігав спокій і неучасть у демонстрації (іноді йшов),
● був уважний і співчутливо допомагав після припинення сцени (допомагав піднятися, вмитися),
● нічого не говорив під час і після істерики,
● був послідовний, не відходив від своєї «методики».
Утім, як вважають психологи у більшості випадків дитячої істерики можна уникнути, зокрема дитячий психолог Анна Луньова рекомендує:
1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.
Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути.  «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.
2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!
3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.
4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.
5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.
6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.
7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.
8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.
9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини,навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.
10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.
11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!
12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.
Джерело: “Дитячий психолог
фото ілюстраційне з мережі Інтернет

реклама реклама

1 435 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − три =