Ми живемо в державі під назвою «тотальна несправедливість». Нас утискають щодня, за нас приймають рішення, не питаючи дозволу. Рабство без очевидних пут. Але ми маємо вибір: гідно здійснювати своє покликання чи ганити та ганитися, нарікаючи щодня на долю. Допомагати один одному – ось єдиний спосіб не потонути в океані несправедливості. Ця жінка знає про це. Рятуючи, вона рятується сама…

Вечір. Зима. Приватний район Рівного. Темно, порожньо. А музична школа №2 світить вікнами, сповіщаючи, що там працюють! Я зайшла до великого приміщення, де колись навчалася. В кабінеті № 27 зі своїм маленьким учнем Тимофієм займається Марина Кузмічова. Русявий, сіроокий, привітний хлопчик тримає у руках сопілку. Марина розповідає учню, як вірно видобувати звук, адже це є основою майстерної гри на будь-якому інструменті.

Урок завершено. Тимофій складає сопілочку до футляру. Тепла атмосфера одразу налаштовує серця у потрібній тональності. Хлопчик пішов додому. Ми з Мариною сіли за невеличкий стіл біля піаніно, починаємо розмову.

Назва благодійної організації «Серце дітям України», значить вона функціонує не лише в Рівному і допомога надається не лише рівненським дітям?

До нашої організації зверталися й з інших областей, але так як бюджет наш обмежений, звичайно, більшість роботи здійснюємо в Рівненській області. Організація виникла саме у Рівному.

f0o38yFuNs0

Якими основними видами роботи займаєтесь?

БО «Серце дітям України» займається вирішенням соціальних проблем нашого регіону. Ми здійснюємо допомогу в лікуванні дітей. Зокрема, купуємо медикаменти. Нам приносять всі необхідні документи, відштовхуючись від яких шукаємо фінанси, збираємо кошти на придбання ліків. Всю документацію та інформацію щодо зібраних та наданих коштів виставляємо на масовий розгляд. Робота наша здійснюється чітко й прозоро.

Організація (РОЧБО) «Серце дітям України» також займається збором коштів на лікування в санаторно-оздоровчих комплексах, зокрема на лікування у центрі Казявкіна (м. Трускавець).

Близько року ми активно співпрацюємо з Рівненською обласною лікарнею. Співпраця почалася із підтримки нами проектів благодійного фонду «Скарбниця надії».v_z0xCnx05o

Разом ми допомагали у придбанні медикаментів для лікування дітей хворих на рак. «Скарбниця надії» – це Рівненський благодійний фонд, діяльність якого направлена на допомогу онкохворим дітям Рівненської обласної дитячої лікарні. Ми приєдналися до війни, яку БФ «Скарбниця надії» вели проти вже зараз колишнього головного лікаря Георгія Думановського.

Ця війна розпочалася ще до трагедії з хлопчиком Миколкою, яка, дякуючи журналістам й волонтерам, набула за минулі місяці всеукраїнського розголосу?

Так. Ще до того. Але трагедія із хлопчиком сталася, як наслідок неправомірної та непрофесійної діяльності колишнього головного лікаря та його сина.

Перебуваючи на керівній посаді, Георгій Думановський не розвивав лікарню так як слід. Причинами тотального непорядку були процвітання хабарництва та професійна некомпетентність. Ходили чутки, про те, що від волонтерів вимагалося 20% від благодійних зборів на допомогу лікарні. Але, як то кажуть «не зловлений – не злодій», тому цій інформації фактичного підтвердження немає. Такого роду чутки стали причиною небажання йти на співпрацю з лікарнею. Вони відлякували не лише нашу організацію, тому велика кількість допомоги, яка могла би надаватися, не надавалася. Ніхто 20% від зібраних коштів віддавати «на кишеню» не збирався. Окрім цього, за роки головування Думановського накопичилося багато й інших підстав розпочати цю війну.

На правду, фундаментальним поштовхом до активності й боротьби за справедливість в нашій державі став Майдан. Після подій у Києві та в Україна 2013-2014го років мовчати більше неможливо! Багато людей дозволяють собі стверджувати, що Майдан мало що зробив, або навпаки, погіршив і без того катастрофічну ситуацію в нашій країні. Майдан дав величезний поштовх до дій, направлених в сторону справедливості, розв’язав руки.

Погоджуюся. Стверджування, що Майдан був непотрібним та безрезультатним є жорстоко-несправедливим по відношенню до тих героїв, які за волю віддали життя. Тепер ми на власній шкурі переконалися, що за свободу платиться найдорожча ціна.

Зрозуміло, що зміни в Рівненській дитячій обласній лікарні стали можливими завдяки активній діяльності волонтерів. А чи колектив лікарні прагнув, разом з вами, змінити ситуацію?

Працівники робочого колективу обласної були за тотальні зміни. Лікарі стояли на тому, аби повернути на посаду попереднього головного лікаря Віталія Бойка. Дякувати Богу, депутати нас почули. Головного лікаря поміняли.

Після зміни керівництва ми почали плідну діяльність в Рівненській обласні дитячій лікарні. Завдяки зусиллям небайдужих в поєднанні із стараннями працівників нашої організації, було відремонтовано декілька палат в травматології. Один із найбільших проектів БО «Серце дітям України» – ремонт операційної ортопедо-травматологічного відділення (близ. 300 кв. м площі). Також ми співпрацювали із лабораторією, куди придбали певну кількість необхідного медичного обладнання. Вся ця інформація присутня на нашому сайті.

DwEGJvyNnZc lzqPalzEnS8

Ми допомагаємо Рівненському дитячому будинку (здійснили ремонт групи для немовлят). Також, надаємо допомогу центру «Пагінець». Це дошкільний навчальний заклад для дітей з особливими потребами. Тамара Євдокимівна Савчук – прекрасний керівник центру. Разом із його працівниками їй вдалося за десять років відродити зруйноване приміщення.

Держава достатньо фінансує подібні проекти, чи без допомоги спонсорів та благодійних внесків не обійтися?

На жаль фінансування мізерне й не відповідає тим потребам, які диктує сьогодення. Очікуємо державних реформ стосовно медичної галузі, спрямованих на запровадження платної медицини.

Ознайомлюючись зі звітністю за попередній 2015й рік, я розумію, що БО «Серце дітям України» вдалося зібрати вражаючу суму благодійних коштів. Яким чином? Які основні джерела доходу?

Основні джерела доходу – спонсорська допомога від однойменної швейцарської організації Association «Heart for Children». Керівник Волтер Брюггер. Ми співпрацюємо з дня нашого заснування. Власне, саме містер Брюггер підштовхнув мене до того, аби я почала займатися благодійністю.

Величезне дякую усім небайдужим громадянам, які підтримують наші проекти. Будь-яка допомога є для нас цінною та важливою… навіть пост у «Facebook»!

А який офіційний день заснування БО «Серце дітям України»?

6 травня 2009 року – день отримання мною необхідних для функціонування благодійної організації офіційних документів. А ще 6 травня у мене народився син (додала посміхаючись).

На вашому сайті я натрапила на скриньку допомоги Вані Євчуку. Ще влітку я знайшла інформацію про цього хлопчика у соціальній мережі «Vkontakte». Взагалі навколо нереально велика кількість таких от благань про допомогу.

Так, збором коштів на лікування Вані займається не одна та не лише українська благодійна організація. Не відмовили в проханні рідних хлопчика про допомогу власники кафе, кав’ярень, магазинів. Зазвичай усі заклади громадського харчування йдуть на співпрацю лише через певний благодійний фонд, це така своєрідна гарантія потрапляння зібраних коштів туди, куди треба (наявність звітності, вірно оформлених юридичних документів).

ft__fs__sbY

Боляче спостерігати за тим, як відповідальність за правомірність усього, що відбувається в нашій державі покладена на плечі журналістів та активістів, а порятунок людей – на благодійні фонди,організації.

Перспективи зміни такої ситуації ми бачимо у введені платної медицини в нашій країні або це має бути глобальне державне фінансування соціальних потреб. Волонтери не можуть рятувати всіх без кінця. Якщо на лікування дітей легше зібрати кошти, то із порятунком дорослих все значно важче.

Яка кількість працівників благодійного фонду «Серце дітям України»?

Нас троє.

Такої відповіді я точно не очікувала почути! Думаю, ця інформація вразить не лише мене! Певна, що люди, які бачили вашу звітність за попередній рік, ці вражаючі суми, котрі вам вдалося зібрати та, читають зараз дане інтерв’ю, так само, як і я хапатимуться за груди. Але, врегульовую емоційний стан і… продовжуємо!

З якими складностями вам доводиться стикатися в ході роботи?

 Людський фактор – всі складності навколо нього. Багато людей не довіряють благодійним організаціям. І ця тотальна відсутність довіри часто є обґрунтованою, на жаль.

Те, про що я розповідатиму далі є важливим меседжем до людей із щирими та добрими серцями, аби вони не лишилися обманутими. Дуже багато діє псевдо волонтерів. Найперше – це «скриньочники» на зупинках, котрі збирають пожертву не зрозуміло на що в автобусах й маршрутках. Вони випрошують в людей великі суми грошей, ніде немає звітності щодо подальшої долі цих пожертвувань. Згідно закону, у кожного волонтера, для такого виду збору благодійних коштів, має бути договір на співпрацю з перевізником і з міським керівництвом. Лише наявність таких документів дозволяє здійснювати подібні збори та є гарантією потрапляння зібраних коштів не в «кишеню». Кожен подібний волонтер повинен мати копію цих документів завірених нотаріусом. А тут просто ніхто нікого не перевіряє.

Псевдо волонтери знають, як гроші випрошувати у людей. Заходять до заповненого пасажирами транспортного засобу, говорять голосно, жалібно й швидко. Їдуть лише зупинку, збирають грошики, хутко виходять.

І «шукай вітра в полі»…

Так, так! Вся ця псевдо волонтерська операція добре продумана.

Нещодавно бачила «каліку», котрий тирлувався на одному із центральних перехресть, випрошуючи гроші в людей. А потім помітила, як цей самий нещасний зайшов за ріг і з ходою його відбулися дивні зміни.

 О диво! «Сцілення»!

За такими-от «чудесами» я спостерігала на власні очі.

Звертаючись до людей, котрі мають волю допомогти й пожертвувати, раджу не давати свої гроші кому попало на вулиці, а хоча б зайти до кафе, чи магазину, де зараз є велика кількість благодійних скриньок, і кинути туди якусь гривню. Тут, принаймні, менша ймовірність того, що гроші підуть на щось інше. А взагалі, краще співпрацювати із офіційними, перевіреними благодійними фондами, організаціями та перераховувати гроші на спеціально створені для благодійних внесків банківські рахунки. Це значно надійніше.

Щодо людського фактору, під час роботи у нас виникають складності у спілкуванні із батьками хворих дітей. Вони, переступаючи поріг благодійної організації, одразу вживають слово «ви повинні», вважаючи, що ми «сидимо на мішку грошей» не знаючи куди ж їх витратити. В таких випадках ми одразу попереджаємо, що мішків із грошима не маємо, а беручи всі наявні та потрібні для лікування документи, виставляємо інформацію на загал. Зібрані кошти на руки не видаємо, а купуємо на них необхідні медикаменти.

Боляче чути репліки від батьків на кшталт «ви живете за рахунок зборів на лікування хворих дітей»…

Певна, що за роки благодійної діяльності ти надивилася багато горя. Як навчилася стримувати сльози, коли треба не плакати, а працювати, приймати рішення?

 Спочатку я шалено переймалася долею кожнісінької хворої дитини. Дуже прив’язувалася, віддавала свої гроші. А потім все-таки зрозуміла професію лікаря. Якщо ти не абстрагуєшся, не буде тверезого розуму, ти нічого не назбираєш і нічим не допоможеш, а значить, нікого не вилікуєш. Навчилася робити те, що від мене максимально залежить, думаючи про результат, до якого треба прийти. Застосовуючи раціональний підхід можна багато допомогти, керуючись емоціями нічого не зробиш, або зробиш дуже мало.

Слухаючи тебе, пригадала афоризм великого Ван Гога: «Щоби жити й трудитися для людства, треба вмерти для себе».

Назви три прикметника, котрі найвлучніше охарактеризують діяльність організації, відповідаючи на питанні «як?».

Відповідально, цікаво…

І щось таке від серця, з чуттєвої області.

Душевно. Це однозначно душевно.

Кожна людина має своє покликання у цьому житті. Велике щастя, коли фах є покликанням. Розкажи про свою професію музиканта і яким чином вдається поєднувати заняття музикою та заняття благодійністю, адже і те, і те, я певна, є твоїм покликанням.

Все почалося ще з дитинства. Дві паралельні стежки – любов до музики й бажання допомагати людям зійшлися в певний момент для мене в одну.

Будучи дітьми, ми з подругами організували клуб спасіння тварин та дерев. Витягували цвяхи зі стовбурів, піклувалися про тварин-безхатченків.

По музиці вчилася собі.

hfrlONdeW2c

Ага «вчилася собі». Чотири роки паханими в музичній школі, чотири – в училищі, п’ять в консерваторії. Все це є титанічною працею, а ти так легко про то говориш.

Але воно все так швидко промайнуло! В один момент я вийшла із дверей консерваторії і задумалася, а що ж далі?! Як? Куди?!

І для тебе звісно, як для будь-якого іншого професійного музиканта в нашій державі, відкрилися усі двері, ти знайшла безліч можливостей для реалізації…

 Аякже! Лише так і було. Всі тебе в лапках запрошують і всі оцінюють твій талант разом із професіоналізмом!

«Країна мрій»!

Ще під час навчання у консерваторії розпочалася моя концертна діяльність за кордоном.

Це був початок нового 21го століття. Закордоном наш фольклорний колектив сприймали «на ура»! В Україні тоді ще не так гарно, як зараз, реагували на подібну музику і не було такої кількості фестивалів, можливостей цю музику грати, виконувати для слухачів. Зараз ситуація із цим на Батьківщині значно краща!

Куди їздили?

До Німеччини.

На Октоберфест не заїжджали?

Нам вистачало роботи і без Октоберфесту. З музичним фольклорним колективом об’їхали практично всю Німеччину (на той час я Німеччину знала більше ніж Україну).

Одного разу ми потрапили до Швейцарії і ця поїздка змінила моє життя, адже там я познайомилася із людиною, завдяки якій почала займатися благодійністю в Україні. Він був серед організаторів концертів, на яких ми виступали. Волтер Брюггер, про нього я вже дещо розповідала раніше. На той час містер Брюггер очолював організацію «Місія без кордонів. Швейцарія». В ході спілкування виявилося, що ми маємо спільне бачення багатьох речей, тому склалося враження, що давно знайомі.

Наступні роки, в Україні, моє життя почало різко змінюватися. Я вийшла заміж, пішла в декретну відпустку. Через чотири роки Волтер Брюггер мені зателефонував і запропонував співпрацювати у сфері благодійності. Це було дуже неочікувано!

 А який його вік (щоб читач міг чіткіше уявити цю людину)?

 Йому 52 зараз.

Я вже казала, що, коли ми вперше зустрілися, він очолював міжнародну благодійну організацію «Місія без кордонів. Швейцарія». У Рівному є філія і цієї організації. Розміщується біля ринку Дикого. Центральний офіс України знаходиться саме в нашому рідному місті!

Ця організація діє лише в Європі?

Ні. І в Америці. Це міжнародний, міжконтинентальний…

Міжпланетний?

Ні (сміється). Поки лише тут. Фонд має історію, котра налічує понад 50 років благодійної діяльності. Завдяки його працівникам багато зроблено для українських інтернатів!

І після цього всього спробуй не вірити в долю.

Звісно, доля є. Власне, чомусь він зателефонував мені після чотирьох років неспілкування. Я ж тоді… ох, музикант, після декрету, не компетентна а ні в юридичних, а ні в бухгалтерських питаннях… Все ж – зателефонував.

І ми почали вчитися. Я, моя подруга, котра веде бухгалтерські справи й стала моєю правою рукою та мій брат. Ми разом відкрили обласну БО, але у нас є договір із міжнародною благодійною організацією.

Чи є якась реакція української влади на те, чим ви займаєтеся?

На це питання важко знайти конкретну відповідь. Певно владі «на руку» те, чим займається волонтерська спільнота. Але, хотілося би, щоб влада, користуючись своїми повноваженнями, спрощувала роботу благодійникам та не ставила «палки в колеса».

Розкажи конкретніше, як відбувається інтернаціональна співпраця.

Створюється проект. Я посилаю його на розгляд комісії там, у Швейцарії. І вони (рада організації) вже вирішують допомагати чи ні, затверджувати даний проект чи ні.

MC21GmS_WIwЧи співпрацюєте з Росією? Бо, стосовно Вані Євчука про якого ми вже говорили, саме російські волонтери зібрали частину коштів на його лікування і здійснюють активну участь в долі цього хлопчика, допомагаючи.

В Росії існує багато прекрасних благодійних організацій, які збирають кошти, лікують людей.

Оця двоякість у відношенні до Росії, російського народу тепер не дає нам реально дивитися на речі. Адже російські волонтери теж допомагають і нашим українським діткам, в тому числі. Переймаються їхнею долею. Проте, переглядаючи улюблені російські фільми, важко здихатися відчуття, наче ти в якійсь мірі зрадник.

Так, відчуття двоякості присутнє. Така реакція наша на те, що відбувається. Існує потужний благодійний фонд «Кислород», котрий допомагає діткам хворим на муковісцидоз та функціонує в Росії. Я знайома із його діяльністю та слідкую за нею. Одна із засновниць цього фонду Майя Соніна. Людина з великої букви! Вона має не викривлене бачення російських та українських реалій.

А в якому місті база цього фонду?

В Москві. Його учасники підтримують Україну. На даний момент, вони дуже страждають, адже російська дума заборонили імпорт іноземних медикаментів, від яких залежить життя діток в тому числі хворих на муковісцидоз! Не лише медикаменти, а й імпортні компоненти із яких ці медикаменти виготовляються потрапили до числа заборонених! Але, поки в Росії є такі люди, як Майя – не все втрачено.

Ми зачепили настільки глобальні теми, що їх вистачить на п’ятдесят статтей, не те, що на одну!

Від чого почуваєшся піднесено?

Коли бачу результат роботи. Коли діти одужують, коли місця, де ті дітки лікуються, відновлюються й модернізуються завдяки зібраним нашою організацією коштам.

Розкажи про діток, яким допомагаєте.

Марійка Бондаренко. Хвора на муковісцидоз. Життєрадісна, мила дівчинка із прекрасної сім’ї! Тато – музикант. Мама Марійки – справжній боєць! Одна із активних борців за права діток із такою недугою. Максим Шумейко. Хлопчик, котрий у Львові зараз проходить лікування. Дитина, яка відкрила ці двері (нагадую, наша бесіда проходила в кабінеті ДМШ№2) і прийшла до мене займатися на сопілочці.

oZFD1FAh6nE

А який вік цих діток?

Марійці два, а Максиму сім років виповнилося нещодавно.

q_fMNc0D3Dc

Хочу ще сказати декілька слів про маленьку дівчинку Мельник Світлану хвору на ДЦП. Зараз ми збираємо гроші на її лікування в клініці Казявкіна у Трускавці. В сім’ї Світланки четверо діток, дівчинка – з двійні. Не дивлячись на те, що їй лише чотири роки, вона дуже сильна внутрішньо, справжній борець! Будь-яка допомога для неї важлива!

Eeceq5Gmybs

Я вже починаю відчувати себе не лише викладачем сопілки, а й фізіотерапевтом. Серед моїх учнів є асматичні діти, хлопчик із муковісцидозом. На уроках зі спеціальності ми найбільше увагу приділяємо правильному диханню. І це дає результат! При астмі приступи бувають, приміром, раз на три місяці. Через півроку занять вони стають рідшими. До кінця навчання у музичній школі приступи астми у діток зникають.

I_VXXyHA9NM

Займаючись з учнями, я шукаю способи, завдяки яким працюючи над диханням можна покращити стан здоров’я дитини.

В моєму житті був досвід роботи із дівчинкою хворою на ДЦП. Я заміняла декілька місяців викладачку в музичній школі і працювала із такою ученицею. Займаючись з нею я збагнула, що найбільшу увагу в її випадку, в принципі, як і у випадку зі здоровими дітьми теж, треба приділяти звільненню рук, м’язів. Вона розуміла, що не справляється з програмою, по якій ідуть інші дітки, і хвилювалася через це…  

Але це вірно, щоб діти з обмеженими можливостями виховувалися та навчалися разом із здоровими дітьми. Це стимул для них!

Погоджуюся. Проте, тут вже робота викладача дуже важлива. Знайти підхід, щоб діти з обмеженими можливостями не почувалися пригнічено й здорові діти піклувалися про них, розуміючи, що тим треба допомога.

Все це майстерність викладача. Дуже велика відповідальність і пошук підходу, особливе відношення, побудова уроку, вибір програми. Зокрема, у випадку гри на музичних інструментах, можна вибрати твір, який звучатиме ефектно, не будучи аж надто складним. Для цього є вчитель. Людина, покликанням якої є вчити відчуваючи особливість кожного учня.

На жаль в нашій країні немає повноцінної системи інклюзивної освіти. Коли дітки із обмеженими можливостями навчаються разом із здоровими дітками. Щоб тягнулися за здоровими, але не були пригніченими від того, що інакші.

Моя доця відвідує центр «Пагінець». Мене в свій час багато відмовляли від того, аби я віддавала її туди, бо «там же хворі діти». Питалися: «Як же вона там спілкуватиметься з дітьми, котрі мають синдромом Дауна?». Але мене це не бентежило. Адже такі діти – сонячні. А моя донечка із дитинства розуміє, що світ різноманітний. Інші діти теж мають змалечку розуміти це. Не ховатися, а допомагати. Моя доця бере за руку Наталочку – дівчинку із синдромом Дауна і хвалиться мені, що та Наталочка така класна, така дружелюбна. «Вона старається робити все те, що я роблю, але ніяк не може заговорити. То нічого, я її вчу. Кажу їй, давай но будемо з тобою говорити».

 Слухай наступне питання, яке я підготувала для тебе. Не знаю, як так співпало але…

Віддаючи часточки свого жіночого материнського серця дітям Рівненщини та України чи не відчуваєш, що часом, можливо, приділяєш менше уваги, ніж би хотілося власним двом діткам?

Є таке відчуття. Катастрофічний брак часу! Занурюючись в роботу з головою, не приділяю своїм ріднесеньким стільки часу, скільки б хотіла!

А діти не ображаються, не гніваються?

Не ображаються. У них прекрасний татусь – мій любий чоловік. Крім того, у нас чудові бабусі й дідусі! Мама ж буває вдома пізніми вечорами та в неділю. Звісно, є страх того, що пропущу щось важливе, чомусь не навчу своїх дітей.

Можливо, дітям більше треба не слова, а гідний приклад в обличчі батьків?

Їм треба і приклад, і слова. Хвилююся за навчання дітей. По своєму сину бачу, що школа десь ламає його. Йому 11 років. Шкільна програма надто перевантажена! Діти всього не встигають. А я ще до того страждаю комплексом відмінниці й часто сварю сина за те, за що, певно, не варто було би сварити. Панікую, коли бачу, що він десь не витягує. Але, сяду подумаю добре та роблю висновок, що часто не права. Він інший, не такий як я. Не треба рівняти його по собі. Можливо моє невдоволення часто є наслідком робочого стресу. Борюся з собою.

Певно, найбільше в цій ситуації дістається чоловіку. Але він в мене прекрасний. Мені дуже пощастило. Розділяє мою ношу. У ньому я знаходжу опору, підтримку, розуміння. І сама розумію, що без нього не змогла б робити все те, що роблю в своєму житті.

Чоловік має, як мінімум, та, як максимум дати своїй дружині свободу. Я цю свободу відчуваю поряд зі своїм чоловіком, він моя надійна опора!

Скільки б годин додала до доби аби все встигати?

 Скільки б тих годин в добі не було, я все одно знайшла би чим їх заповнити.

І знову ж таки, дякую своїм батькам, чоловікові, що допомагають мені!

Мій тато колись сказав, що я в своїх пращурів повністю пішла. Прадід, прабаба постраждали від радянської влади. Прадід за те, що не хотів здавати КГБ так званих «ворогів народу», яких він щомісяця, по плану, мав виловлювати серед «добропорядних» громадян (навіть кількість вказували). Від такої його непокірності постраждала вся родина.

На все в тому союзі був план. Виготовити стільки-то каструль в «пятилетку», знищити стільки то ворогів народу за місяць. Жах.

Моя бабуся пройшла через концтабори, куди вагітною потрапила і де втратила дитину. Мій прадід, її батько, похоронений десь на кладовищі біля Покровського собору. Він був закатований в тюрмі, котра розміщувалася на місці нинішнього храму. Ми знаємо, що прадід похований десь там, але точне розміщення могили нам невідоме. Баба все ходила, притулялася до дерев, слухала щось. Знала, що батька похоронили в спільній ямі біля якогось дуба.

Так склалося, що сім’я наша волею долі потрапила далеко – в Казахські степи. Але ми все таки повернулися до Рівного, на рідну землю. Мені тоді було сім років. І досі я тут, на Батьківщині, аби хоча б якусь часточку в творення нашої України внести.

Назви принципи, якими повинна керуватися влада в нашій державі аби відпала потреба у такій масовій благодійності.

 Знищити корупцію.

Якби ті, хто знаходяться при владі лікувалися в наших лікарнях, а не тікали закордон, то і в медицині все змінилося б. Потрібно, щоб державні службовці дійсно були державними службовцями, служили державі, народу.

Чи має світ шанс на порятунок? Якщо так, то у чому він?

Тільки в коханні і в друзях.

Чи плануєте проводити у Рівному вечори благодійності?

Ще не проводили, але думаємо про це. Хочеться зробити вечір подяки усім, хто допомагає, небайдужим. Вечір презентації того, що встигли вже зробити за роки діяльності організації «Серце дітям України». Вечір залучення нових спонсорів. І все це обов’язково з музикою! (ніжно усміхаєтся).

Кому найбільше хочеться подякувати за те, що робота має такий, не побоюся цього слова, вражаючий результат?

В першу чергу нашому швейцарському партнеру та всім благодійникам!

Якими словами можна достукатися до байдужого серця?

Щирими. Щирими і простими (найголовніше).

Про що мріє жінка, серце якої належить діткам?

Щоб дітки не хворіли.

Про що я не запитала, але ти неодмінно хочеш поділитися цим?

Хочу звернутися до людей з таким меседжем, що благодійність насправді це приємно та легко. Це, як здавати кров – допоміг комусь раз і вже не «зіскочиш». Запрошую усіх охочих до співпраці на постійній основі. Саме ми і саме зараз творимо нашу УКРАЇНУ!

Спасибі Марині Кузмічовій за щиру та просту розмову на непрості теми!

Най благодійна організація «Серце дітям України» врятує не одне дитяче життя, а Україна за це подарує його творцям спокій, хороші умови для життя та здійснення власного покликання!

Олександра Григорчук

Читайте також у “Новинах по-рівненськи”:

Володимир Торбіч: “Сьогодні мені вперше соромно за міліціонера, якого комісія залишила на посаді”

Знайшли жінку яка збила двох дітей у Рівному

У Рівному затримали чоловіків, які заради “дози” обкрадали квартири

На Рівненщині відзначать кращих спортсменів-інвалідів

У Рівному на вулиці стояв дитячий візок з підозрілим предметом

Дзюдоїсти з Рівненщини вибороли більшість нагород на домашньому чемпіонаті України

ЄС допомагає молоді Рівненщини у виборі професії

Цьогоріч на Рівненщині переселенці отримали понад 1 мільйон гривень

Рівненські метальники здобули «золото», «срібло» та «бронзу» національної першості

На Рівненщині посіють більше кукурудзи

1 489 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 + пятнадцять =