Чверть століття — в органах внутрішніх справ, 15 — в карному розшуку. Полковник у відставці Григорій Зарічнюк нині на заслуженому відпочинку, однак продовжує нести «службу». Як каже, має свій міні-міськвідділ — об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, де досвід оперативника став в нагоді. Адже в комуналці, як і у карному розшуку доводиться виконувати «чорнову» роботу.
Саме завдяки своїм професійним якостям, скрупульозному ставленні до будь-яких поставлених завдань чи роботи Григорій Петрович пройшов шлях від рядового патрульно-постової служби, оперуповноваженого до керівника карного розшуку та обласного управління. Утім, перед тим, як стати опером, молодий лейтенант перечитав понад тисячу примірників спеціалізованого періодичного видання, учився у досвідчених колег, а згодом запровадив і свої методи керівництва, створив картотеки злочинців, провівши в ізоляторі тимчасового тримання, як зізнається полковник, 12 років.
До злочинців як і до людей треба ставитися з повагою
— Григорію Петровичу, аби працювати в карному розшуку, якими якостями потрібно володіти, що вміти та знати?
— Передусім має бути бажання. Як до будь-якої роботи має лежати душа, тоді можна працювати. Треба вміти спілкуватися, треба вміти вислухати, треба мати терпіння, розуміння, що доведеться недоспати, недоїсти. Однак загалом – це так би мовити чорнова робота, яку виконує карний розшук. Знову ж таки повторюсь, головне — бажання, усьому іншому можна навчитися, адже ніхто одразу не стає професіоналом. Завжди згадую і вдячний своєму наставнику із лінійного відділу Рівного Корольчуку Олексію Філіповичу, який пропрацював в одному підрозділі 27 років. Можете уявити, який професіоналізм був у людей? І коли тобі доля дає таку людину, гріх було не повчитися і навчитися. Якщо я знав, що буду працювати у карному розшуку, у мене проблем не було. Я перечитав тисячу з лишнім примірників спеціалізованого тоді журналу «Слєдствєнная практика». Тобто, теорію знав – потрібна була лише практика.
— Чим запам’ятався розкритий Вами особисто перший злочин або затримання?
— Розумієте, у лінійного відділу, де я починав службу, була своя специфіка. Там важче було робити. Приміром, оперуповноваженим по вантажу. Прийшов вагон на станцію Сарни, його опломбували і він відправився на станцію Рига, а потім при розвантаженні виявилася недостача. Через два місяці приходить кримінальна справа і, якщо ти нічого не розумієшся на залізничному транспорті, то ти нічого не зможеш розслідувати. Я після служби в армії працював у цій сфері, до того ж був начальником потяга, тому знав усе зсередини. А розкриття були різні, хоча один епізод запам’ятався — це були крадіжки югославських чобіт, шкіри, цигарок, які були в дефіциті. На станції Козятин нас зібрали цілу групу. Стояли 32 вагони із імпортним товаром. Злочинці зробили величезну «гусячу» лапку, майже півтораметрову, вирізали нею отвір на даху вагона і діставали товар. Ми висиділи цілий місяць разом із колегами з інших областей, щоб їх затримати. Літо було, спека. Не мали надії вже, що вдасться. Мали вже покидати на ранок пост, але тут почули такий скрегіт о четвертій годині ранку, що одразу й не зрозуміли, що це. Виявилося — злодії, а це була збірна з усієї України, в тому числі і працівники залізниці, які знали, де в яких вагонах що знаходилося.
— Чи вели у подальшому так би мовити підрахунок? Особиста статистика розкритих злочинів є в оперів?
— У мене збережені всі талмуди. Можу фактично із 90-го року, а то й раніше, відчитатися за кожного співробітника, що він робив кожний божий день – все записано, хто де коли як і що. Все це робив не просто так. Коли розпадався союз, у 86-87 роки заговорили про організовані злочинні групи. Це зараз є відповідні підрозділи, а тоді їх ще не було. Тому я почав розробляти картотеки злочинців в алфавітному порядку — таких у мене було сім. Сьогодні ж є комп’ютери, є все, але ніхто не хоче ні чим займатися. Один із рукописних журналів я залишив райвідділу — там всі раніше судимі, які проживали в Рівненському районі, розписані від а до я із кличками, прізвищами, адресами, за яку статтю. Для прикладу, аналогічна картотека по Рівному нараховувала 1055 осіб, серед яких не тільки колишні злочинці, а й усі, хто перебував на обліку: і жінки легкої поведінки, і неповнолітні, і наркомани, і психічнохворі. А як по-іншому можна було працювати? Якщо ти хочеш, щоб тебе люди поважали, а злочинці – теж в тому числі, треба з повагою до них ставитися. Із злочинцями теж можна знайти спільну мову, а в іншому випадку – ніколи не розкриєш той злочин. Я в міськвідділі в ІТТ зізнаюся, що безкоштовно «відсидів» 12 років. Я завжди заходив або до обіду, або після обіду, спілкувався із затриманими, через те знав всі клички, зв’язки. Дружина мене свого часу запитала, Гріша, що це у тебе за знайомі в одних татуюваннях? Я їй відповів, що ті, хто в наколках – точно мене не здадуть, а ті, що без них – це ще питання.
— Начальником відділення карного розшуку міськвідділу Вас призначили всього лиш через чотири роки оперативного досвіду.
— Але це не просто так було! Ви думаєте, що оце так можна в міськвідділ потрапити? Я проробив дільничним, у карному розшуку, знав специфіку роботи – і там, і там, тому й очолив відділення завдяки тому, що знав і умів, а не через чиєсь протеже.
— То які власні методи керівництва запровадили?
— Я прийшов підготовлений. І як казав уже, моїм методом було те, що я був знайомий із усім підобліковим елементом, починаючи із 90-го року. Сам працював, заставляв інших працювати. Дехто це розумів, дехто цього не розумів, але рано чи пізно до них це доходило – треба було злочини розкривати.
— Будучи на цій посаді, в 2000 році сталося вбивство у Рівному, яке розкрили лише через десять років. Чому знадобилося стільки часу?
— Насамперед, це був нетиповий злочин. Стався він на вулиці Дачна, на якій лише починалося розбудова нового мікрорайону. Власники на той час у будинку не проживали. За помешканням наглядав охоронець. Про підозріло ввімкнутий удень ліхтар і відсутність охоронця до поліції повідомили сусіди. Коли виїхали на місце події, то чоловіка виявили мертвим зі зв’язаними руками й ногами. Всюди було видно сліди боротьби, адже загиблий займався спортом. До того ж, із будинку нічого не було викрадено. Тому ті підозри, що були спочатку, відпали. Ми почали відпрацьовувати усі зв’язки вбитого та власників будинку, які були відомими в Рівному людьми, так би мовити від а до я. Крім того, огляд місця події проводили двічі, всі сліди вилучили до дрібниць, усі можливі версії відпрацювали, однак особи, яка представляла б оперативний інтерес, так і не було. І хоч версію випадкових злочинців не відкидали, але тоді залишилася лише вона. Скерували запити в усі установи виконання покарань. Вийти на слід убивці вдалося лише тоді, коли його запроторили до в’язниці за аналогічні злочини. Убивцею виявився уродженець Чернігівської області, який приїхав у Рівне до свого спільника. Обрали для скоєння злочину будинок підприємця, але попередньо не очікували, що там буде охоронець. У вбитого забрали золоту обручку та гроші, більше на той час в помешканні брати було нічого.
Усе перехідне, а карний розшук – вічний
— Цікавитеся нині криміногенною ситуацією на Рівненщині? Якими джерелами інформації користуєтеся?
— Хочу того чи не хочу, але я володію ситуацією повністю. У мене виїжджає щодень 24 торгових агенти (Григорій Петрович керує ще й службою безпеки приватної фірми – авт) і я володію ситуацією, де що і як, тому подекуди дізнаюся оперативніше інформацію, ніж поліція (сміється).
— Чи не виникало бажання, проаналізувавши професійним оком розкриття того чи іншого злочину, підказати – що це правильно, а це не так.
— Радію тому, коли є позитив. Але звик – не суди і не судимим будеш. Якщо комусь потрібна допомога, то до мене звертаються, а якщо ні – то ні.
— Маєте власне бачення у покращенні ефективності роботи карного розшуку?
— Бере гордість, що зберегли ще старі кадри, не «рубанули» зовсім карний розшук. А в цілому це неправильно і несправедливо, коли сьогодні люди служать державі. Поки не буде навпаки – у всьому іншому не бачу ніякого сенсу. Щоб навести порядок, ніколи не треба вплутувати політику до правоохоронних органів.
— Але все таки, що на Вашу думку змінилося на краще?
— Є дуже гарний вислів — все перехідне, а розшук — вічний. Тому будуть мінятися президенти, влада, але держава потребує тих людей, які займалися б злочинністю. А краще чи гірше – питання риторичне. Час іде, все змінюється. Оцінку можуть дати тільки громадяни. Ви йдете вулицею і, якщо немає грабежів, крадіжок, вбивств, зґвалтувань і т.д., то тоді це і є безпека. Яке завдання правоохоронних органів і в тому числі карного розшуку? Саме забезпечити охорону правопорядку, тобто, громадянина – його честь, гідність і життя. Якщо це виконується – честь і хвала, а якщо – ні, то тоді щось не так. І не повинні люди бачити, скільки тих поліцейських, а головне, щоб вони почувалися у безпеці. Оце повинно бути основою – людина та її цінність.
«Люблю життя — все дуже просто»
— В одному з інтерв’ю місцевому видання Ви сказали, щоб бути людиною, насамперед потрібно побачити людину в іншому. Що мали на увазі?
— Так. Це мої слова, щоправда продовжені думкою відомого філософа Арістотеля, якого прочитав, перебуваючи на лікарняному ліжку. «Чтобы быть человеком прежде всего надо видеть человека в другом, потому что каждый человек в чем то умнее меня и он в жизни делает что-то одно так, что не делает никто, и этому я могу поучиться». Не втомлююся повторювати, що до будь-якої людини треба ставитися з повагою, навіть, якщо вона тобі неприємна. Подобається чи не подобається — май повагу і до тебе через 10 років чи через 15-20 не летить граната на подвір’я, не стріляють, не б’ють, а вітаються.
— Будучи на пенсії Ви очолили зовсім іншу структуру – ОСББ. Де легше керувати?
— Та як може бути легше в комунальній сфері? Маю вже сім років свій мініміськввідділ, у якому, щоправда, вже на квартирному обліку різні категорії осіб. Знаю, хто до кого приходить, хто чим займається. Доводиться і профілактичні бесіди проводити, зокрема й щодо оплати за послуги. А нині маю чимало планів щодо благоустрою прибудинкової території, ремонту….
— У чому черпаєте енергію, що додає Вам оптимізму?
— Я люблю життя. Все дуже просто.
Повідомляє Cвітлана Карачун, відділ комунікації поліції Рівненської області
666 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × три =