S6JpGBarWssЦей хоробрий воїн на сьогодні бачив не одне страхіття, адже окрім того, що з грудня місяця виборює перемогу на сході нашої країни, сказати, що він патріот – прирівняно, не сказати нічого. Мабуть, кожен, і не лише проукраїнський рівнянин півтора року тому мав можливість почути про Максима Савича. Не дарма, адже акцію під гаслом: «Макс – мій герой» студенти-активісти провели саме на його підтримку, того часу, студентського координатора Майдану у Рівному. Нагадаємо, що в січні минулого року в Києві учасника Євромайдану жорстоко побили, він потрапив під репресивну машину тодішньої влади.

Як розповідає Макс: «Часто стаються такі ситуації, коли життя знаходиться на волосині зі смертю. Проте, на щастя, якась незвідана сила охороняє і навіть дає натхнення жити далі.»

Коли почув, що почалася неоголошена війна, без роздумів пішов добровольцем на схід. Бо ж захищати Вітчизну – святий обов’язок справжнього чоловіка! – переконаний він.

Хлопець закінчує IV курс навчання військової кафедри в НУВГП, факультету землеустрою та геоінформатики.

Нині боєць у Рівному, на 10-денній відпустці, тому що приїхав задля того, щоб скласти іспити. Та й не тільки, є ще певні справи, котрі потрібно вирішити і які не воліє розголошувати. З того дня, як вступив у лави добровольців у відпустку приїхав уперше (за півроку). Розповідає, що мав можливість і раніше, проте, з власних переконань, не міг покинути побратимів. Максим перебуває в батальйоні спецпризначення «Свята Марія» де має позивне ім’я “Маестро”.
Розповів, також, що N-ну кількість товаришів довелося відправити в кращий світ. Та й в якій би кількості вони не були, навіть поодинокі (хоча це не так): кожен боєць, який загинув захищаючи державу – це настільки значна втрата, яку словами передати неможливо. Тоді приходить усвідомлення, наскільки несправедливо смерть забирає кращих.

iJ-IIda1BF0Поспілкувавшись з таким незламним оптимістом просто не могла відмовити собі в написанні декількох рядків про таку важливу для суспільства особистість. Хоча, чесно кажучи, це лише мізерна доля з того, що варто було б зазначити, бо в такої людини є чого навчитися кожному: позитивіст зі «сталевим характером», «живчик», щирий і сміливий патріот, який цілеспрямовано крокує до поставленої мети. Той, хто навчився виживати…

Ходить легенда, що в багатьох чоловіків, які бачили «все те пекло війни» кардинально змінюється характер і світосприйняття, чого не скажеш про цього врівноваженого і тактовного хлопчину, який до всього відноситься з твердим реалізмом. Так, в нинішню пору не легко, але він постійно знаходить в собі сили й навіть не замислюється здаватися, бо попереду шлях до омріяної перемоги.

До Майдану Максим вів доволі активний та екстремальний спосіб життя, котрому можуть позаздрити його ровесники. Професійно займався спортом, мандрував, фотографував і вітався з друзями гаслом: «Слава Україні!».

Поділився Макс також і планами на світле майбутнє, щоправда, доволі прагматично. Розповів, що більшість своїх рішень приймає практично спонтанно, в останній момент, тому й звик імпровізувати. Впевнений лише в одному: то точно не буде пов’язано зі зброєю.

Хотілося б закінчити розповідь висловом, розміщеним на його сторінці в одній з соціальних мереж, з яким, на мою думку, асоціюється життєвий шлях хлопця:

«- Знаєте, найбільша помилка людей у тому, що вони все найкраще відкладають на потім… Поки ти вбиваєш час, він вбиває тебе. Цінуй кожну секунду, дій сьогодні, тільки зараз, тільки хардкор!»

P.S. Прикро, що сьогодні наш люд сприймає війну як одне з чергових стихійних лих. Так, як щось належне, ніби на сході країни ніщо не відбувається й триває звичайне повсякденне життя. І теперішній стан країни стосується лише тих, хто воює. Люди намагаються перемикати телеканали, воліють не читати новинні статті в пресі про страшні події задля того, аби зайвий раз не хвилювати свою психіку. Прикро, що матеріали воєнної тематики перестали бути «цікавими» народові. Неодноразово доводилося чути, що це вже не є актуальним, набридло. Але ж війна якою була вчора така й сьогодні, допоки в кращу сторону нічого не змінилося, навпаки – зросла кількість жертв. Як можна оминати стороною те, що стосується безпосередньо кожного? Чому вони, собою захищаючи рідну землю й народ в прямому сенсі недосипаючи й недоїдаючи мають бути на порозі зі смертю ще й забутими до певного моменту, поки кожен з нас піклується лише за свій добробут?

Виникає відраза до тих людей, які воліють, щоб ЗМІ про події в АТО розповідали чим менше, натомість для кращого майбутнього країни докладають зусиль лише пустими балачками. В теперішній момент тільки за нашими народними захисниками майбутнє. Перемога, до якої вони йдуть не рахуючись зі смертю.

Днями випала можливість почути запам’ятну фразу: «Найпрестижніша професія на сьогодні – це захисник Вітчизни!» Так, без сумнівів, хотілося б ще додати, що кожен з тих солдатів зі своїм життєвим шляхом, унікальністю характеру й ентузіазмом до перемоги, які просто не можуть залишатися непоміченими й висвітлювати їхні теми – святий обов’язок, адже герої серед нас. Проте нині на відстані, де відстоюють честь держави.
Лариса Качановська

Фоторепортаж з рівненського випускного

МІЛІЦІОНЕРИ ЗАВІТАЛИ У СИРОТИНЕЦЬ ІЗ ПОДАРУНКАМИ

2 398 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 + три =