парфуми

повіяАмстердам відомий своєю вулицею «Червоних ліхтарів», на якій процвітає проституція. У Рівному такою вулицею є Дубенська. У переддень Всесвітнього дня боротьби з торгівлею людьми «Новини по-рівненськи» вирішили з’ясувати, чи є у нашому місті сексуальні рабині.
Зазвичай дівчата неохоче ідуть на контакт із кореспондентами, утім одна з вуличних працівниць погодилась на інтерв’ю. З етичних міркувань та побажання самої жінки ми змінюємо її справжнє ім’я на ім’я Марта.
40-річна жінка останні три роки свого життя торгує власним тілом.
– Як сталося, що ви почали займатись проституцією?
– Мене дальнобойщик завіз. В мене дитина захворіла, а грошей на лікування ніхто не захотів позичати. Я їхала в обласну лікарню і зупинила дальнобойщика. От він мене відразу і завіз на Дубенську, я там два тижні день у день була. Мені треба було щодня 400 гривень. Перші дні було дико, протівно, я майже щодня плакала, а потім якось втянулась, привикла. В той момент побачила хто друг, а хто ні, бо як сидиш в кафе і платиш за всіх  то всі друзі. А як коснулось біди то ні в кого грошей нема.
– Він має якесь відношення до дівчат на Дубенській?
– Ні, я просто розказала, що мені гроші треба, а він каже: то я знаю, куди тебе завезти.
– Що на нинішній день змушує вас торгувати тілом?
– З одної сторони звичка, з другої — дома так мені репутацію спортили, що на мене там ніхто дивитись не хоче, роботу найти нереально.
– Тобто фактично ви вільні піти з вулиці в будь-який момент?
– Так.
– Можливо, серед дівчат з якими ви працюєте, когось змушують до цього?
– Ні, у нас такого нема на Дубенській.
– А не на Дубенській?
– Не знаю. Кажуть, дівчата стояли на Київській, але вроді заре не стоять.
– А хтось корегує вашу роботу, чи мають дівчата на Дубенській свого сутенера?
– Ні, в нас такого нема, кожен сам по собі.
Фактично, на цьому мав би завершитись матеріал, адже, зі слів Марти, усі повії працюють із власної ініціативи та при бажанні можуть залишити торгівлю тілом. Проте подальша розповідь нашої героїні дала зрозуміти, що в цій історії рабство усе ж присутнє, от тільки залежність не від людей…
– Як відомо, часто повії зловживають наркотиками та алкоголем, як із цим у дівчат та у вас особисто?
– Є такі, що вживають, є такі, що й ні. В нас одна є дівчина, яка не п’є, не курить, наркотики не вживає. Ми кажем, їй пам’ятник нада поставить — 12 років на трасі. А я да, я вживаю.
– Що саме?
– Опій, ширку, первітін.
– Вживати почали до того, як стали повією, чи вже після?
– Перший раз у 22 роки. Мене чоловік підсадив. А первітін почала минулого літа.
Через наркотики жінка відбувала покарання у місці позбавлення волі. Як розповіла Марта, її підставив чоловік: вона везла у колонію його товаришу передачу, у якій працівники установи знайшли наркотичні речовини. Про те, що везла не просто продукти, жінка переконує, не знала. Чоловік попросив узяти всю провину на себе, проте Марта відмовилась, у відповідь на це чоловік сказав правоохоронцям, що жінка про наркотики знала. У результаті за ґрати потрапили обоє. Коли ж вийшла на волю, відразу розлучилась. Чоловік на той момент іще відбував покарання.
«Розлучення з бумагами було просте. Заплатила сім гривень підписала документи та й все. Розписаться було дорожче, ніж розвестися», — каже Марта.
Покинути чоловіка жінка зуміла, утім побороти власну залежність не вдалося.
Нині Марті щодня потрібно 800 гривень на самі лишень наркотики. Жінка жартує: мовляв, по венах уже, певно, літак літає — адже за своє життя вона витратила шалені кошти на свою «потребу».
Гроші потрібні постійно, протягом доби вона споживає ін’єкційно наркотики по 5–6 разів. Це змушує її мало не щодня виходити «на трасу». Секс-працівниця зізнається: якщо вдається якогось дня заробити грошенят більше, то дозволяє собі на наступний день вихідний. У хороші дні дохід може бути і 2000 гривень, у погані — зовсім нуль: «Було таке що три дні жодної людини не було. З чим приїхала, з тим і поїхала. А було й таке, що за день більше 10».
– Хто зазвичай є вашими клієнтами?
– Місцеві. Є багато постійних. Коли дома не лади, їдуть до нас, щоб, так сказати, розгрузитись.
– Тобто, в основному це сімейні чоловіки?
– Да. З такими можна й чимось зайнятись і не боятись, що підчепиш заразу.
– Щодо венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу. Наскільки мені відомо, з вами працюють соціальні працівники благодійного фонду «Наше майбутнє».
– Да. Вони роздають презервативи. І кожного разу, як приїзжають, можна робити тести на хвороби різні. Було б тільки бажання.
– А які у вас відносини з поліцією?
– Приїзжають до нас з 8 кабінету, по боротьбі з торгівлею людей, виписують штрафи.
– А чи стикались ви з насиллям зі сторони правоохоронців?
– Нє, в мене такого не було. В дівчат ніби теж ні… Був тільки один випадок коли мені з одною дєвкою сказали не виходить, а ми вийшли. То нас посадили в машину. Тоді зима була. Забрали телефони і витягнули сімки, вивезли в кінець Корнина і лишили. Так сказать, в наказаніє.
– А нова патрульна поліція?
– Ні, нас патрульні не трогають. Ну як, вони як їдуть, ми зразу відходимо і тіпа йдемо. Що вони зроблять, я ж просто йду, що мені, йти не можна.
– Скільки взагалі дівчат працює на Дубенській?
– Якось я рахувала, то 12, але цього року дві померло. Одна від туберкульозу, інша теж від якоїсь хвороби.
– Наскільки часто ряди повій на Дубенській поповнюються?
– За той час, що я там — жодної дівчини. Одна якось була прийшла, стала. Сказала, що їй 18. Тиждень постояла. Тут міліція приїхала, як дала нам проп****ів. Оказалось, що їй 16 і вона з дому втекла. То ми вже дивимось. Тож видно, хто новий, а хто нє.
Як з’ясувалося згодом, дівчата, про яких розповідала Марта, стоять у певному місці і до себе інших просто не пускають. Якщо ж брати напрямок з вулиці Дубенської у напрямок міста Дубна, кількість повій набагато більша. Боротьба за клєнтів буває досить жорсткою. Інколи це призводить до того, що дівчата змінюють одне «насиджене» місце на інше.
– Як часто ви стикаєтесь з насиллям зі сторони клієнтів.
– Не дуже часто. Хотя по різному буває. Буває, і втікаєш. Всяке було. Найбільш агресивні це малолєтки — від тих шо хоч мона ждать.
– Якби вам запропонували почати життя спочатку, але тільки за умови, що ви припините вживати наркотики і займатись проституцією, ви б погодились?
– Щоб мені зав’язати з наркотиками, треба в другий город їхати, щоб мене ніхто не знав. Бо тут, куди не глянь, «хороші» знайомі. І тут зав’язать не проблєма, але не надовго. Все одно зриваюсь і починаю опять. Якби повернути час назад, я б лучше ту руку відірвала, ніж дала себе чоловіку уколоти.
– Уявімо, що серед читачів є дівчата, у яких кризовий період в житті, і вони стоять на роздоріжжі: піти на трасу чи не піти, спробувати наркотики чи ні. Щоб б ви їм сказали?
– Щоб іти работать, треба бути харошим психологом. Нам заре 5 хвилин часу треба, щоб все про людину зрозуміти. Якщо не розбираєшся в людях, не протянеш. А наркотики і злєйшому врагу не пожелаю. Спочатку харашо, а потім всю жизнь робиш, щоб розкумариться і шоб ломки не було.
Марта розповіла, що нині принаймні спокійна, адже її дітей не заберуть, їх опікунством займається її сестра. Про сестру Марта розповідає з гордістю — з нею її кровинки у безпеці та доглянуті. Ось і нині їхня тітка їх повезла відпочивати та оздоровлюватись. Жінка з жахом думає, що прийде той день коли діти дізнаються, чим вона займається, і відчайдушно надіється — вони матимуть іншу долю.
По завершенні розмови, прощаючись, жінка додає: «Треба йти гроші шукати, поки не розкумарило».
На сьогодні долею повій міста Рівне переймаються правоохоронці в своєму правовому полі та Рівненський обласний благодійний фонд «Наше майбутнє».
Як розповідає керівник фонду Рибчук Людмила, їх робота полягає у зменшенні ризиків для жінок, які замаються проституцією. Соціальні працівники систематично приїжджають до дівчат, роздають презервативи, проводять роз’яснювальні бесіди та консультують. А ще кожного разу дівчата, не відлучаючись від «місця роботи», можуть зробити аналіз на виявлення ВІЛ/СНІДу, гонореї, сифілісу, хламідіозу. При потребі повії відвідують і сам центр — адже там цілком безкоштовно можуть отримати юридичну консультацію та відвідати психолога. Оскільки часто серед секс-працівниць є наркозалежні, то паралельно соціальні працівники фонду проводять роботу і в даному напрямку, в тому числі і сприяють дівчатам у залученні їх до замісної терапії.
Лише протягом 2016 року фонд працював з більше ніж чотирма сотнями дівчат. Працівники намагаються охопити максимальну кількість дівчат, от тільки до тих, що працюють «на окружних» дістатись легше. Але, як пояснює Людмила Рибчук, серед рівнеських повій бувають студентки, що тимчасово виходять, є такі, що на літо їдуть до Херсону та Одеси, є, що працюють по виклику у саунах чи готелях.
Утім незалежно від того, систематично повія працює чи епізодично, головна мета фонду — зменшити ризик передачі захворювань від дівчат до клієнтів та навпаки.
Як було вище зазначено зі слів Марти, примусово проституцією з дівчат на вулиці Дубенській ніхто не займається. Проте це ще не свідчить, що сексуального рабства у нашому місті нема. Є невловимі елітні повії, є дівчата, які працюють через Інтернет і соціальні мережі. Є, врешті-решт, інші вулиці…проституція
Хто і що стоїть за їхніми спинами, зазвичай приховане за сімома замками.
Якщо ви є жертвою насилля чи сексуального рабства, якщо ваша історія життя може попередити когось та застерегти від необачних вчинків і ви хочете бути почутими, пишіть нам на електронну адресу: newskvv@ukr.net
Підготувала Вікторія Малецька
фото ілюстраційне з мережі Інтернет
реклама реклама
11 749 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − 16 =

НОВИНИ