nichne_rivneЯ не люблю людей! Прикрий і досить очевидний факт. Я не те щоб мізантроп, ні, я навіть усіма фібрами своєї душі намагаюсь полюбити усю людську масу загалом, але у мене ніц не виходить… Звісно за окремих представників виду людського я готова життя віддати, але ж любити рідних то природно. Я ж кажу про людей в цілому. І справа не у війнах, не в дітях, які помирають в Африці від голоду, не в ресурсах нашої планети, які люди безсовістно і безграмотно використовують…
Я кажу про нас з вами – про сіру, середньостатистичну масу Рівного. Уявляю скільки у цю мить людей з гонором думають “Я не сіра маса і точно не середньостатистична”. Еге ж, я теж так думала і йшла гордо задерши носа і манірно виляючи стегнами… поки не приземлилась з неба на землю м’яким, колись таким прокачаним, заднім місцем.
У силу свого юнацького максималізму та відвертого егоцентризму, я мало чого помічала довкола,  жила своїми ідеями, мріями, принципами, висловлювалась категорично і часто, дуже часто зарікалась… а не варто було. Я ніколи не проситиму… Я ніколи не терпітиму, щоб на мене кричав керівник… Мій чоловік не питиме і не куритиме… Моя дитина не капризуватиме на людях…
Ох як же, я швиденько злізла зі свого п’єдесталу і відсунула у бік свою недолугу корону, озирнулась довкола і жахнулась…
Бабці, старі і порепані, чиї зморшки мали б викликати повагу, репетують одна поперед одної. Та, що у теракотовій сукенці кляне у спину добряче вагітну, бо її песик пісяє під кущик. Її подруга у строкатому сарафані зчепилась з мамою трьох дітей бо її діти надто галасуюсь на дитячій площадці. Але жодна з бабусь нічого не каже місцевим напівбомжам, які за кілька метрів сидять поряд пиятикують, бо добряче знають що в голову може полетіти пуста пляшчина. А пляшчина куплена тут же відразу у під’їзді навпроти, місцева точка так сказати. Вулиця Відінська… це так кому може цікаво. І я розумію, що такі прецеденти мало не на кожній вулиці міста, але від того якось не легше.
Йдемо далі, парк наприклад, дівульки розважаються і п’ють пиво, підходять патрульні коли попереджають, коли і штрафують… ну і “панєслась душа в рай” – ці патрульні нічого не роблять, хай педофіла спочатку на Північному спіймають, а тоді мене штрафують, що я тут пиво вживаю. А якщо цей випадок попаде у ФБ, то все хана… коментатори розбиваються на два табори – ті що пили пиво то бидло і поліція повне лайно.
Ще кілька слів про патрульних… звинувачення на їхню адресу, які мене найбільше вразили – та що вони роблять подивіться скільки ДТП з п’яними водіями, скільки вбивств? Ну да таке враження, що поліціянти сидять наливають водіям, садять за кермо і кажуть вперед і то жми максимум…
А тепер огляньтесь довкола, і подивіться скільки особисто ваших знайомих безпечно кидають “я ж тільки 25 грам” і сідають за кермо?
Потрапила я значить якось у місцевий наш медзаклад з ангіною. Не те щоб стан був критичний, але на швидкій порекомендували все-таки їхати з ними, самопочуття було таке, що сперечатись не було сенсу. Умови самі знаєте, які. Персонал до слова був досить привітний і кваліфікований. Дівчинка з сусідньої палати пошепки мене питає “А ти лікарю гроші давала?”, а я така “За що ?”, у відповідь “Ну не знаю, але мені сестра сказала по любому треба дати”…. абзац.
Щодо хабарів у мене була завжди одна єдина позиція Беруть – бо Дають. Ну як же не взяти… вони ж такі зелененькі, а тут ще й на автівку нову для сина не вистачає. От ви коли не будуть, чесно самі собі зізнавались?Якщо вам сьогодні за якусь вашу послугу запропонують кругленьку суму грошенят ви відмовитесь? Да більшість горлопанів і борців за справедливість, тихенько взяли б і довго з того тішились би. Просто їм ніхто тих хабарів не дає. У кожного своя ціна.
Тому й кажу потрібно не давати… спокусі опиратися так важко…
Іду я значить з сином до магазину, через плече закинута сумка, син на руках. На той момент йому було близько року і він тільки почав незграбно шкандибати. Переходжу дорогу і зустрічаюсь поглядом з “тіпочком по старше”, який іде зі мною у попутному напрямку. Відразу про себе відмічаю сидів і швидше всього наркоман. Око, як то кажуть наметане, тому вірогідність відсотків 95%. На вулиці смеркає, люди довкола є, але не надто багато. Розумію, що він мене “випасає”. Постійно озирається, пригальмовує коли бачить, що я зупиняюсь. В якийсь момент різко повертає та йде у мою сторону – я  відразу ж виходжу ближче до людей. Він знову пригальмовує. Підходжу до магазину з виглядом ніби маю туди зайти, от тільки малому взуття поправлю. Він заходить у магазин. Я заклад минаю і швидко почитаю йти до першого ж мужчини, що стоїть неподалік. Мужчина виявися кремезний і статний. Стояв він неподалік колишнього місця дислокації “Беркуту” то я вже з надією, що може правоохоронець.
  • Вибачте, можна я біля вас кілька хвилин постою, за мною наркоман прив”язався.
  • То зайдіть в магазин.
Якщо чесно у цей момент, на мене ніби відро водили вилили, я не знала, що сказати у відповідь.
  • ось цей чи що?
Я повернула голову і да дійсно мій “хвіст” вже був біля мене. Вочевидь він почув питання мого співрозмовника, бо у цей момент він чкурнув геть.
Ну а я розгублено кинула “Дякую” і пішла до магазину… правда вже іншого… про всяк випадок.
Та усе це мізер у порівнянні з тим, які злі і черстві стали люди. Коли я читала уїдливі коментарі з приводу смерті молодого хлопця, по моїй шкірі “табуном” бігали мурахи. У більшості, натягнути на себе суддівську мантію можливості нема, то вони натягнули на себе корону Вседержителя. “Так йому і треба, він теж життя забрав”, “батьки винні не треба було відмазувати”, “карма в дії”. Ох не зарікайтесь люди, не зарікайтесь… все що я можу сказати.
Так і проходять будні – люди собачаться у реальному житті, собачаться у Фб.
Я нічого не тямлю у тендерах, політиці, розподіленні земельних ділянок. Я знаю, що там багато корупції, зловживань і відвертих злочинів. Не маю на увазі і тих жахливих кримінальних історії, від яких мала би холонути в жилах кров, проте люди настільки до них звилки, що просто смакують подробиці. Щоб не любити людей мені достатньо того, що говорить і робить наша сіра, середньостатистична маса міста Рівне, без резонсу і голосних заголовків…
Якось я сиділа у довгій черзі у паспортному столі, мала прописати сина, пройшло години дві, а той усі три. Мої груди боліли від молока, я як молода та недосвідчена мама нервувала, бо дитя було не поряд. Під кінець дня я вирішила боязко попросити пропустити мене, зазначивши обставини. Але всі поспішали теж. Мене ніхто не пропустив. Через рік я знову була у величезній черзі у іншій державній установі, прийшла молода мама з немовлям на руках. Жінка попросила аби її пропустили. Довкола почулось незадоволене кряхтіння. Я з жахом відмітила, що теж цим фактом незадоволена…
Я не люблю людей, бо в їхньому оточенні я теж стаю такою, як вони… а я цього не хочу!
Рівнянка
фото з мережі Інтернет
Теґи:   
6 421 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − сім =