Скільки нас таких? Ми публікуємо у соціальних мережах картинки з ідеальними сім’ями, а самі  лишаючись наодинці тихо повиваємо у кухонний фартушок. Добре, що котам і собакам не потрібно пояснювати свої сльози, а дитяті можна просто сказати, що мушка в око попала…

Скільки нас таких – нещасливих, розчарованих, спустошених? Ми втрачаємо себе, втрачаємо свій розум і ні кому про це не зізнаємося.

З дитинства ми чули, що сім’я і діти то вельми добре і для жінки більшого й не тра. Скільки з нас відчувало – наші мами та бабусі нам брехали, коли ридаючи на кухні казали, що в око потрапила мушка? Чому ніхто не попередив – що сім’я це важка робота, рутина, неоцінений труд, а часто відверта неповага? Чому ніхто не сказав, що діти це не тільки радість, а й невдячність, копіювання свого батька і відверта маніпуляція?

Через оту брехню і нав’язаний стереотип, що самотня жінка – то невдаха, ми кидаємося під вінець в очікуванні сімейного щастя і наступаємо на граблі наших мам, бабусь і праматерів. Хіба ж не вірніше сказати дівчаткам правду, щоб біла сукенка не була рожевою мрією, а швидше знаком SOS.  Ох недарма сімейні жіночки та мами ридають коли нареченій вельон розтанцьовують, ох недарма…

Можливо, якби у дитинстві ми знали усі перипетії сімейного життя, то свідоміше йшли б на той крок, не переоцінювали свого терпіння, частіше казали б “ні” сумнівному нареченому,  над головою не висіла б тривожна вивіска “СТАРА ДІВА”.

Нами керує нав’язаний страх самотності. Ми лягаємо під чоловіка бо він потребує статевого задоволення навіть, якщо ми ніц не відчуваємо. Ми поступаємося власними принципами та вподобаннями на “благо родини”, бо з самого малечку нам звалили цей тягар на плечі. І ми тягнемо ту лямку, з року в рік, з дня у день, відчайдушно намагаючись відповідати вимогам чоловіків, які їм до слова теж нав’язали у дитинстві.

Після того, як пелена романтики спадає з очей молодят, вони помаленьку починають усвідомлювати – між ними прірва. Прірва у світоглядах, вихованнях, принципах. І найчастіший сценарій розвитку подій: чоловік шукає відради в алкоголі, друзях, коханках, а жінка починає пожирати себе зсередини, потім “пожирати” усе довкола. Такі жінки вони усюди. Придивіться. Ось вона стоїть незадоволена в черзі, ось їде у тролейбусі пустим поглядом втупившись у вікно, а ось тягне за руку до садочка вередуюче дитя. Та зізнатись у тому, що вона жалкує про одруження та народження дітей вона не може, бо ж суспільство одразу ж зробить з неї непутящу дружину та матір і вона продовжує публікувати фото ідеальної сім”ї у соціальних мережах тихо наодинці повиваючи у кухонний фартушок.

Рівнянка