фото ілюстративне

фото ілюстративне

В селі Малеве, що в Демидівському районі,  вся вулиця вже рік ворогує проти однієї сім’ї за їхню криницю, останні вирішили шукати захисту в законодавчому полі. Проте, як виявилось, в сільській місцевості про закон не чув.

Частина перша: Яблуко розбрату

Тетяні Остапович довелося на власному прикладі доводити – один в полі все ж таки воїн, а точніше одна сім’я, проти якої виступила вся вулиця сусідів.

Жінка розповідає, що конфлікт виник ще рік тому. Саме тоді  на сімейних зборах вирішили підвести проточну воду в будинок. Оскільки сім’я живе не заможно то для втілення цієї ідеї вибрали найдешевший спосіб – опустити мотор в криницю, яка стоїть в них у дворі, що і зробили,і поставили тин  від дороги, який сусіди розцінили,  як заборону  для них брати воду з криниці, яку вони допомагали будувати 20 років тому Тетяниному свекру. Тому зібравши всю чесну громаду вулиці пішли розбиратися – яке сусідка має право закривати прохід до джерела питної води.

«1994 року було збудовано криницю, в 1996 році свекор її приватизував, і відповідно, після його смерті, він перейшов у спадок до мого чоловіка, а після загибелі чоловіка мені й дітям. В сусідських оселях фактично у всіх є проточна вода, а чим ми гірші?», – розповідає Тетяна Остапович.

Жінка стверджує – хотіла вирішити ситуацію мирно і одразу не забороняла брати воду, а точніше її старшою дочкою був запропонований варіант брати криничну воду  з колонки, що у них в дворі, у зв’язку зі встановленням в колодязі мотора. Однак сусіди бачили три варіанти вирішення ситуації: або вона дає їм гроші за 20-тирічний колодязь (в сумі від двох до п’яти тисяч ) або негайно виймає цей мотор, або віддає круги, які вони купляли. Терпець жінці  увірвався коли сусіди написали на неї заяву, в наслідок чого проти неї було  відкрите кримінальне провадження, «Тоді я дійсно сказала щоб ноги жодного з них не було в моєму дворі»,- сказала Тетяна.

Старший слідчий СВ Млинівського РВ ( з обслуговування Млинівського та Демидівського районів) УМВС України у Рівненській області старший Тарас Гутюк підтвердив той факт, що  дійсно 11.12.2014 до Млинівського РВ  надійшла колективна заява за ініціативи Яворовича К.А. (сусід Тетяни Отапович – прим. ред.), в якій він разом з іншими жителями с.Малеве просить притягнути до відповідальності Остапович Тетяну Гаврилівну, яка «з листопада 2014 року самовільно зайняла земельну ділянку й  обмежила доступ сторонніх осіб до вказаного колодязю».

Однак право власності на криницю встановлено за Тетяною та її дітьми. Відтак обмеження доступу сторонніх осіб до належної їй криниці, згідно з Цивільним Кодексом визначається як волевиявленням власника  майна, а згідно ч.6 ст.319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності. Тому кримінальне провадження було закрите, у зв’язку з відсутністю складу злочину.

«Чинним Кримінальним кодексом України не передбачено кримінальної відповідальності за обмеження доступу до джерела питної води інших осіб», – зазначив слідчий Тарас Гутюк.

Сусідка Остаповичів Галина Пігаль говорить інше. Вона розповіла, що коли вся вулиця прийшла на «розбірки» то Тетяна спочатку їм пропонувала то гроші то круги, а потім взагалі заборонила брати воду.

« Вона нам сказала, що не хоче бачити нас в своєму дворі, я після таких слів, як і сусіди, звісно ж не зайду», – сказала Галина Пігаль.

Діти Тетяни стверджують, що суму в п’ять тисяч гривень назвав сільський голова Малева Віктор Корінь, який, як і належить господарнику села, прийшов розібратися з конфліктом.

Сам же сільський голова сказав, що дійсно приходив  з громадою розібратись з інцидентом «по совісті, однак нічого не вийшло». Галина Пігаль, зазначила, що люди дуже жаліють, що свого часу не зберегли жодних чеків й розписок про те, що гроші давали й круги купували саме вони.

Цікавим є той момент, що на засіданні сесії сільської ради ( про яку трохи згодом) депутат Малівської сільської ради Василь Михалюта зазначив, що він знає звідки взяли круги для проблемної криниці, а саме, що їх позбирали на колгоспних полях, де вони перед тим, як трансформуватися в колодязь, встигли гідно відслугували як частина меліоративної системи, які активно будували в колгоспах в середині 70-х-80-х років. Також, за словами пенсіонера Олександра Колядича, який теж брав участь в будівництві криниці, окрім колгоспних, частину кругів, які вже були у використанні, було перекуплено в інших власників, всього в колодязі десять чи одинадцять кругів.

Тому виходить, що суми, які вимагали сусіди, не відповідають дійсності оскільки як виявилось більшість кругів – колгоспні, і надані тодішнім сільським головою безкоштовно, а решта – були куплені за загальну суму грошей громади, яка (сума) навряд чи була високою за б/у круги.

Частина друга: А земля – чия?

Далі сторія розгорталась так, що сусіди дізнались, що земля під криницею знаходиться на  балансі сільської ради.  Сільський голова пояснив людям, що вони мають повне право оскаржувати право власності на колодязь або ж на клапоть землі під ним.

Своєю чергою жінка розпочала процес з приватизації земельної ділянки, тому зібрала для цього всі необхідні документи. Однак бюрократична іржа просочилась чи не у всі держструктури нашої держави. Виключенням не стало й ДП Демидівський районний Виробничий відділ Рівненської Регіональної Філії Центру Державного Земельного Кадастру, куди здала свої документи малівчанка і які пролежали там нерухомо майже два місяці.

« Землеміри з держпідприємства завжди знаходили причини, щоб не приїжджати обмірювати землю. Відтак, я втратила дорогоцінних майже два місяці часу, за які можна було б зробити хоч якісь кроки по оформленню земельної ділянки», – розповідає Тетянна.

В лютому місяці 2015 року документи потрапили в ПП «Експерт-Рівне-Земля», де експерт Стефанія Башмат розпочала всі необхідні операції з оформлення земельної ділянки Остаповичів.

«Проблем при обмірюванні земельної ділянки не було, тому я зробила всі відповідні документи які відповідають вимогам чинного законодавства», – мовила Стефанія Башмат

Після того як документи потрапили на сесію Малівської сільської ради, яка відбулась 24 вересня 2015 року,  більшість депутатів проголосувала «За»  передачу у власність земельної ділянки Остапович Т. Проте це рішення сільський голова тоді не підписав. Виявилось, йому, хтось сказав, що ці документи фальшиві, оскільки сусіди, котрі б мали погоджувати межі, не підписувались там і голова, щоб розібратись з цим, призупинив рішення сесії від 24.09.15 р. на що мав законне право. Адже згідно чинного законодавства України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст..59  п.4 « Рішення сільської, селищної, міської ради у п’ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою на повторний розгляд відповідної ради із обгрунтуванням зауважень».

Я стало відомо таку інформацію сільському голові надали жителі вулиці Шевченка (де живе Тетяна Остапович).Виявилось наступне, що замість сусіда з правої сторони підписалась землемір сільради, а замість сусіда з лівої сторони – сама Тетяна Остапович.

Як розповіла землемір Ніна Костюкевич, вона в телефонному режимі отримала згоду від сусіда Тетяни Володимира Нечая, який ось як вісім років не проживає в селі, щодо того, що він погоджує ці межі і дає дозвіл  на підпис землеміра в відповідних документах від його особи. Про це Володимир Нечай повідомив пізніше і сільського голову.

«Дійсно в законі не написано, що землеміри мають право підписуватись за інших з їхнього погодження, але й про те, що не мають права цього робити теж ніде не зазначено. Згідно статті 186 Земельного кодексу «Про погодження й затвердження документації  з землеустрою», підставою для непогодження може бути лише невідповідність її положень з вимогам закону та прийнятих відповідно до них актів, документації із землеустрою. Таких невідповідностей я не бачу, як і не бачу підстав щоб так затягувати з цим підписанням документів»,- зазначила Ніна Костюкевич.

Що ж до іншого сусіда пенсіонера, Олександра Колядича, то він підтвердив інформацію про те, що давав усну згоду на те, щоб Тетяна підписала документи за нього.

« У мене з віком дуже погіршився зір, і я не хотів зпортити документи, за виготовлення яких людина заплатила певно не малі гроші, тому попросив Тетяну черкнути підпис за мене»,- мовив дідусь. Загалом на сесії, перед депутатами, він заявив про те ж саме, і власноруч підписав документи.

«Я нейтрально відносився до двох сторін, і про їхні права їм розповідав  з точки зору закону, й голосував позитивно за це рішення ,бо воно законне», – розповів після завершення сесії Віктор Корінь.

Проте залишаються дещо незрозумілими здавалося б повністю законні дії сільського голови. Адже рішення сесії яка відбулась 24 вересня він призупинив у зв’язку з підробкою підписів, і це правильно згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст.59 п.4., як вже й говорилось. Однак якщо вчитатися в цей пункт детальніше, то стає зрозуміло одне – рішення сільської ради може бути призупиненим сільським головою у п’ятиденний строк. Читаємо далі « Рада зобов’язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення», незрозуміло інше –  якщо рішення про передачу у власність Остапович було ухвалено на сесії 24 вересня, воно б мало  бути призупинено в рамках п’ятиденного строку не пізніше 29  вересня, а далі рада зобов’язана переглянути це рішення у двохтижневий термін, а це означає  – не пізніше 12 жовтня.

 44 сесія  6-го скликання Малівської сільської ради, на якій і переглядали це рішення,  відбулась 20 жовтня, тобто аж на тиждень й один день пізніше граничного терміну, визначеного ст..59 закону України  «Про місцеве самоврядування».

P.S

Чи можна зупиняти рішення депутатів мотивуючись усним повідомленням від сусідів які, у зв’язку із ворожнечею за криницю, в цій ситуації  є зацікавленими особами? А чи було  те усне повідомлення  озвучено голові в період з 24 по 29 вересня?

В  письмовій формі таке колективне повідомлення про підробку підписів від тих таки сусідів надійшло, як зазначив на сесії голова сільради – 19 жовтня. Тоді ж якщо дата надходження усного повідомлення  нам не відома, а письмового – 19 жовтня, тоді на підставі яких офіційних документів чи повідомлень чи інших мотивів передбачених чинним  законодавством ,сільський голова призупинив рішення сесії, й тим самим порушив всі розумні строки його перегляду згідно законодавства?  Якщо ж на підставі усного повідомлення, то виходить така картина:  баба бабі сказала, а остання  сільському голові донесла у вуха «шо люде кажуть», внаслідок чого голова й прийняв «законне» рішення згідно статі 59, пункту 4 закону України «Про місцеве самоврядування» і «законно» протермінував усі допустимі строки його вирішення .

Тоді виникає ще одне,  майже риторичне питання:Чи треба саме таке самоврядування у сільських глибинках, де закони не писані, а якщо й писані то трактовані держслужбовцями на свій зручний манер. Чи виникали б такі конфлікти, якби люди були більш обізнанішими в своїх правах і менш емоційнішими в своїх діях. Якщо в містах за держпосадовцями та їхніми діями ведеться прискіпливий контроль з боку ЗМІ та громадських активістів, то сільське самоврядування, подалі від очей й контролю,  живе своїм життям й «законами», а сільські люди, більшість з яких не знає своїх прав, навіть не підозрюють про якісь порушення чи інші несправедливі дії стосовно себе.

Юлія Остапович

tomat_green-01

695 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири + чотири =

НОВИНИ