Катерині 37 років, про свій ВІЛ-статус жінка дізналася п’ять років тому. Нескінченні ГРВІ та інші хронічні захворювання спонукали рівнянку пройти тест на виявлення вірусу імунодефіциту людини. Результат виявися позитивним.
Перші випадки ВІЛ-інфекції у 1981 році зареєстрували у США, в Україні у 1987 році, а у Рівненській області реєстрацію випадків ВІЛ розпочато у 1996 році.
Станом на сьогодні у світі налічується 37,9 млн. людей з ВІЛ, з них 23,3 млн. людей, які отримують лікування.
Катерина переконана, що ВІЛ – не вирок.
«На сьогодні ВІЛ – це не смертельне захворювання, якщо лікуватися! Просто треба підтримувати препаратами свій організм», – розповідає рівнянка. – «Наразі, можу сказати точно – є більш страшні хвороби»
Антиретровірусна терапія (АРТ) – це специфічне лікування ВІЛ-інфекції. Воно є пожиттєвим та безперервним. ВІЛ-позитивні люди, які приймають АРТ, можуть жити звичайним життям, народжувати дітей, працювати, подорожувати тощо. Якість життя таких людей знаходиться на високому рівні.

фото ілюстративне з мереж Інтернет
«Дуже важливо розуміти, що коли приймаєш препарати, ти стаєш безпечним для інших, тобто заразити когось я вже не можу», – каже Катерина. – “Щоб померти з ВІЛ при прийомі терапії – це треба померти від старості».
Рівнянка розповідає, коли потрапила до лікарів її стан був досить тяжким: організм мав усі клінічні прояви ВІЛ-інфекції, але з допомогою медиків та ліків нині жінка почувається здоровою і сильною.
«Мені дуже допомогли лікарі. Коли я звернулася у СНІД-центр мені призначили куратора, який контролював чи п’ю я терапію вчасно. Він телефонував мені вранці і ввечері, а також питав чи має мій організм побічні реакції та препарати. А також я ходила у групу психологічної підтримки», – розповідає жінка.
Психологічна допомога є важливим компонентом «супроводу» ВІЛ-інфікованих, адже люди у такі моменти переживають досить широкий спектр негативних емоцій.
“Найперше, що відчуває людина, коли вперше стикається з ВІЛ – це страх і недовіра до діагнозу”. – розповідає практичний психолог КП «Обласний центр здоров’я» РОР Тетяна Радченко. – “Одним із етапів, який потрібно пройти – це прийняття ситуації. Зазвичай у людини дуже багато питань через свій статус, ми не рекомендуємо звертатися за відповідями до Інтернету, адже там багато недостовірної інформації, а пацієнт одразу починає проектувати все на себе та ставить собі сумнівні діагнози. Усі болючі питання краще ставити фахівцям. Вже на стадії примирення людина починає підготовку до прийому АРТ і безпосереднє лікування”.
Під час психологічного та медичного супроводу ВІЛ-інфікованої людини, медики та психологи працюють також із її близьким оточенням. Утім, як зазначає Тетяна Радченко, люди з ВІЛ не поспішають відкривати свій статус і зазвичай про це знає досить обмежене коло людей.
«Ефективно зарекомендували себе закриті групи самодопомоги, де збираються люди в подібній проблемі. Ми спілкуємося, ділимося досвідом. Ті пацієнти, які вже пройшли усі етапи і лікуються розповідають про власний досвід тим, які знаходяться на початкових етапах. Досить важливою темою є наприклад – як повідомити свій статус рідним», – розповідає практичний психолог.
Рівнянка Катерина пригадує, реакція її близьких була неоднозначною, адже через необізнаність усі боялися бути інфікованими.

фото ілюстративне з мереж Інтернет
«Вони навіть боялися піти у лікарню, щоб пройти тест на ВІЛ. Я приносила швидкий тест додому і робила його самостійно», – розповідає Катерина. – «Мені пощастило я оточила себе такими людьми, які від мене не відвернулися, а навпаки підтримували»
Поряд із страхом інфікування йде страх стигматизації – бути дискримінованим через хворобу. На думку Катерини така ситуація пов’язана з тим, що у переважній більшості люди пов’язують ВІЛ з людьми, які споживають наркотики або займаються секс-бізнесом.
Утім статистика свідчить про те, що ВІЛ давно вийшов за межі груп ризику, Катерина каже: «Я не наркоманка, і не повія, але маю ВІЛ».
Про те, що епідемія ВІЛ охоплює не лише уразливі до ВІЛ групи (споживачі ін’єкційних наркотиків, секс-працівників, чоловіків, що мають секс з чоловіками) переконують і працівники охорони здоров’я. Нині найпоширенішим способом передачі ВІЛ є незахищений статевий акт.
«Треба не боятися йти тестуватися. Чим раніше ви розпочнете лікування тим легше буде вашому організму. Лікування безкоштовне, за усі роки допомоги з мене не взяли жодної копійки», – переконує рівнянка. – «А ще не інфіковані люди мають м’якше відноситися до інфікованих, тоді зникне страх йти до лікарів та приймати препарати і кількість інфікувань стане меншою».

фото ілюстративне з мереж Інтернет
Нині, кожна людина має можливість безкоштовно та конфіденційно пройти обстеження на ВІЛ і за потреби вчасно розпочати лікування. Обстежитися дуже просто: зверніться до свого сімейного лікаря, терапевта чи педіатра, до лікаря-інфекціоніста поліклініки та центральних районних лікарень, а також в усіх обласних закладах та неурядових організаціях.
Станом на 01. 11. 2019 року на Рівненщині найстарший пацієнт виявлений у віці 72 роки – шлях інфікування статевий, наймолодша пацієнтка 3 місяці – шлях інфікування від матері до дитини.
Сьогодні, 1 грудня увесь світ відзначає Міжнародний день боротьби зі СНІДом. З цієї нагоди, потягом двох тижнів на Рівненщині проходили заходи в рамках Європейського тижня тестувань. Фахівці Рівненського обласного благодійного фонду “Наше Майбутнє” безкоштовно тестували на ВІЛ усіх охочих та роздавали презервативи. Акції проходили за підтримки AHF Ukraine та МБФ “Альянс громадського здоров’я”.
1 721 переглядів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × чотири =