Громадський діяч Петро Поліщук: «З аудіоописом можна значно ширше сприйняти виставу»

Інклюзивність потроху стає трендом — тактильна плитка, пандуси, спеціальна кнопка на сайті, що допомагає людям з інвалідністю отримати державні послуги на рівні з іншими. Ці зміни радують, але працювати є над чим.

Рівнянин Петро Поліщук, керівник Відокремленого підрозділу ВГО людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» у Рівненській області на власному досвіді знає, як це боротися за те, щоб незрячі і слабозорі могли почувати себе вільно і безпечно у місті. Поговорили з Петром про інклюзивність Рівного, культурне життя і головне — про театральні зміни. Адже у Рівненському музично-драматичному театрі запровадили цікаву послугу — аудіоописовий коментар для людей з порушеннями зору. Розбираємося, що це таке, разом.

3D-друк, відео і книжки

Петро Поліщук має порушення зору з народження. Але це не завадило йому стати активістом та створювати проєкти для того, аби незрячі та слабозорі відчували себе важливою частиною суспільства. А саме суспільство приймало їх і йшло на зустріч.

Петро Поліщук займає активну позицію ще з початку 2000-х років. А у 2007 році створив Рівненський обласний осередок «Генерації успішної дії». У його межах роблять простір доступнішим для людей з порушеннями зору. Робили багато культурних проєктів, наприклад в музеях. У ВГО хочуть, щоб незрячі могли бути активними учасниками подій. Друкують книжки — шрифтом Брайля і звичайним. Також знімають відео до книжок.

«Кожен рік щось помаленьку робимо. Чому почали? Бо діти з нашої ГО пішли до школи. Тож ми почали тоді робити і адаптовувати матеріали, бо дітям не було на чому вчитися. От зараз у нас в області 5 незрячих дітей на інклюзивній формі навчання», — ділиться Петро.

За грантові кошти купили 3D-принтери і виготовляють адаптовані матеріали для дітей на інклюзивній формі навчання. Адже Петро переконаний, що діти з порушеннями зору і без, можуть вчитися разом, допомагати одне одному, а не відштовхувати.

«Я сам вчився, наприклад, в спеціальній школі для слабозорих. Думаю, що у звичайній мені було б складно. Але зараз є комп’ютери і смартфони, що в рази полегшують навчання. Форму навчання вибирають батьки. Головне, аби дитина справді вчилася, а не просто переходила з класу в клас», — переконаний Петро.

«Вечеря з диваком» і тифлокоментарем

Рівне стало одним з трьох міст, де цьогоріч запровадили проєкт аудіоопису для театральних вистав за підтримки Українського культурного фонду. Аудіоопис або ж тифлокоментар — це додатковий опис подій, декорацій, костюмів, рухів акторів під час гри. Для його втілення потрібен коментатор з передавачем та спеціальні пристрої для кожного незрячого у залі — навушник на одне вухо і невеличкий приймач. Коментатор під час вистави сидить у рубці, звідки добре видно сцену і коментує для глядачів.

Загалом у межах проєкту у кожному з театрів проведуть по 2 вистави, текст для них допомагає створювати аудіоописовий коментатор та керівник проєкту Любомир Покотило. Також для працівників проводять спеціальні тренінги, щоб вони могли продовжити практику таких вистав надалі.

У Рівненському музично-драматичному театрі в рамках проєкту «Запровадження послуги аудіоопису в обласних театрах Вінниці, Рівного та Хмельницького» ставили «Вечерю з диваком». Це комедійна вистава на дві дії. Петро Поліщук відвідав її й поділився враженням:

«Все було добре, аудіоопис суперовий! Завдяки цьому було зрозуміло, що відбувається на сцені, які декорації, хто в чому вдягнений, дії акторів. Глядачі без порушень зору казали, що у акторів була дуже цікава міміка, але розумію, що аудіоопис не може вмістити всього».

Петро відвідував театральні вистави і без тифлокоментаря. Каже, різниця величезна:

«Я не тотально незрячий, бачу буквально на два відсотки. І якщо сяду на другий ряд, то можу помітити, що актор вийшов на сцену. Але ж цього взагалі недостатньо, я навіть не можу зрозуміти, чи герой за столом сидить, чи на ліжку. А з аудіоописом значно ширше можна сприйняти виставу».

Колеги Петра з «Генерації успішної дії» також ходили на виставу. Ходили не всі, але оскільки у Рівному у вересні показуватимуть ще одну виставу, то глядачі уже в очікуванні, каже чоловік. «Мартина Борулю» можна буде переглянути 27 вересня і 12 жовтня, а ще раз «Вечерю з диваком» — 1 жовтня.

«Сподіваюся, спільні походи на вистави з аудіоописом стануть традицією. І театр продовжить втілювати цю практику», — ділиться активіст.

Адже культурне життя має бути доступним для всіх охочих, переконаний Петро:

«Багато людей хоче доторкнутися до мистецтва. Хто як його відчуває. Ті, що не бачать, не чують, чи, наприклад, користуються кріслом колісним. Адже людина з інвалідністю має труднощі і з тим, аби фізично потрапити до простору. Треба людину заносити, адже дуже багато сходів у нашому театрі. Але ж кожен має право подивитися виставу. Якраз театри для того й створені, щоб можна було прийти, насолодитися мистецтвом і культурно відпочити».

Спроби та ідеї

Також Петро працює у Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці. Він тренер у інтернет-центрі «Окуляр», тут проводять реабілітацію для військових, що втратили зір, наприклад, а також різні заходи. З 2018 року втілюють вистави з аудіоописом з аматорськими народними колективами.

«У 2018 році робили виставу “Ведмідь” із Зорянським народним аматорським театром, а пізніше з театром “Сонях”, у 2021 році — організували виставу “Старий кухар”, де грали також незрячі. Крім аудіоопису, для глядачів також був доступний переклад на жестову мову», — розповідає Петро.

Звісно, багато людей на таку подію прийти не могло — до 50 учасників. І аудіоопис лунав не у навушниках, а для всіх глядачів — адже бібліотеці бракувало обладнання. Петро каже, зверталися і до професійного театру, але їм відмовили.

«Ми ще просили за жестову мову, але нам сказали, що це буде негарно і заважатиме виставі. Я кажу: можна посадити людину десь збоку і підсвітити прожектором. Але тоді не було такої зацікавленості, тож ми цю ідею покинули. Я дуже вдячний, що цей проєкт таки з’явився — тепер у театру є техніка і необхідні навички для того, щоб аудіоопис став звичною практикою», — розповідає Петро.

Тобто створити таку виставу змогли й самі, але обладнання — інша справа. Добре, що тепер можна організовувати покази для незрячих і слабозорих на високому рівні, ділиться активіст.

На виставах з аудіоописом Петро був і раніше. Але у цьогорічного проєкту є свої особливості. У його рамках проводяться також екскурсії на сцену та за лаштунки, щоб незрячі глядачі могли краще ознайомитися з роботою театру, торкнутися до декорацій, пройтись по сцені. На першій виставі у Рівному такої екскурсії не було, але очікується на другій. Такої практики Петро не зустрічав і раніше — ні у Львові, ні в Києві чи Харкові, де відвідував вистави з тифлокоментарем. Тож ознайомлювальна екскурсія може стати цікавим доповненням до вистав з аудіоописом і якісно виокремлювати театри, де буде запроваджена.

Музеї і туристичні гіди

Музеї складно адаптувати для незрячих на сто відсотків, каже Петро. Адже багато експонатів — під склом і торкатися до них неможливо. У театрі можна відчути емоції акторів та залу, навіть не бачачи їх, а у музеях ситуація інша. Зміни є, музеї потроху додають короткі аудіогіди з представленням простору і роблять деякі зали доступнішими для незрячих.

У ВГО зробили цілий проєкт про адаптацію міської туристичної інфраструктури до потреб людей з інвалідністю — зняли серію відео про Рівне. Текст у них був адаптований для людей з порушеннями зору, тобто містив більше опису того, що на екрані. Також зробили субтитри англійською та продублювали текст жестовою українською мовою.

Таке відео з’явилося і про приватний музей кованих скульптур. У самому музеї незрячі можуть оглянути кожен експонат, адже всі вони з металу.

«Також рівненський музей Бурштину доступний для людей з порушеннями зору. Екскурсоводка Світлана доволі вправно розповідає про музей з урахуванням наших потреб — описує простір, у якому знаходимося, які вікна, яка ліпнина. А також відкриває вітрини, дає нам бурштин в руки — ми можемо відчути різницю між обробленим і ні, наприклад. У квітні та липні ми приводили до музею і військових, які втратили зір», — каже Петро.

Зміни поширилися і на область, Петро розповідає, що ВГО співпрацювало з Острогом та Дубном:

«Для Острозького замку проводили консультації і зробили для них тактильний атлас — поки екскурсоводи розповідають, незрячий може розглянути поверх, зали, герб. Також тут є аудіогід, як і у Дубно. Також ми їм зробили сайти — доступні для людей з інвалідністю, особливо для незрячих і тих, хто не чує».

У ВГО створили інтерактивну туристичну карту Рівного — вона і тактильна, і кольорова.

«На карту ми наносили ті місця, які люди з інвалідністю можуть відвідати — і готелі, і аптеки, і кафе. Зробили 11 таких карт і розмістили на вокзалах, у парку, там, де багато людей. То деякі власники скаржилися, що їхнього готелю, наприклад, на карті немає. То я відповідав, що коли він стане доступним, то з’явиться й на карті. Тож це така додаткова мотивація змінюватися», — ділиться активіст.

А чи доступне Рівне?

Петро не вважає Рівне доступним містом. Зрушення є, але і проблем лишається багато, каже активіст:

«На жаль, є багато недоступних державних сайтів. Вони зроблені з недотриманням норм. Наприклад, я хочу написати їм на електронку, а вона не копіюється, бо вставлена як малюнок. Та якби прописані норми по сайтах виконувалися, то було б досить безбар’єрно жити в нашій країні».

Проблеми не лише для незрячих — людям на кріслах колісних складно рухатися містом, адже на дорогах повно ям, на тротуарах — перешкоди. Мало озвучених світлофорів, а спеціальна тактильна плитка, яка мала б допомагати людям з порушеннями зору навпаки ускладнює рух.

«Зараз безбар’єрність стала в моді, можна сказати. До того ж триває війна і більшає військових з інвалідністю. Тож з’являється багато хороших рішень, але важливо не тільки говорити і писати про зміни, а й виконувати їх. Знаю, що інклюзивність часто лишається на папері — у статистиці, що маємо стільки-то доступних шкіл, стільки-то лікарень. А на практиці лікарня чи аптека така ж недоступна — пандус не в тому місці чи неправильно облаштований», — каже Петро.

Петро Поліщук намагається впливати не лише на рівні міста, а й всієї України. Працює над тим, аби змінити державні будівельні норми, каже, люди з порушеннями зору уже надали багато рекомендацій зі зміни простору, тепер треба їх виконувати.

Авторка: Олеся Богдан

(фото надані авторкою тексту)