Чисельність рисі на Рівненщині зросла майже вдвічі

Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну чисельність рисі на Рівненщині майже подвоїлася. Якщо до 2022 року в області офіційно оцінювали приблизно 35 особин, то станом на 2025 рік — уже 65–70. Такий приріст пов’язують з забороною полювання на території регіону та покращенням якості та масштабності досліджень рідкісних тварин, зокрема й завдяки проєктам Всесвітнього фонду природи WWF-Україна.

Такі дані озвучив заступник директора з наукової роботи Рівненського природного заповідника Михайло Франчук у коментарі Суспільному.

За його словами, у межах Рівненського природного заповідника нині мешкає щонайменше 10–15 особин рідкісного хижака. Тут рись фіксують практично щодня, адже тварина має постійні індивідуальні території з мінімальним рівнем турбування з боку людини.

Окрім території заповідника, останнім часом сліди рисі фіксували на півдні області — у Дубенському районі, поблизу Рівного, селища Клевань та села Тучин.

Чому зростає чисельність рисі на Рівненщині?

Науковці пов’язують позитивну динаміку з кількома чинниками:

забороною полювання на території регіону під час війни;
зменшенням фактів незаконного відстрілу;
збільшенням чисельності здобичі (сарни європейської, зайців, дрібних ссавців, птахів);
покращенням якості та масштабності наукового моніторингу виду.
Упродовж останніх п’яти років у заповіднику та області реалізують програму моніторингу великих хижаків за допомогою фотопасток. До цього процесу активно долучаються природоохоронні організації, зокрема WWF-Україна.

Так, науковий моніторинг з використанням даних фотопасток здійснюється за підтримки міжнародних природоохоронних ініціатив. Зокрема, у межах проєкту Всесвітнього фонду природи України (WWF-Україна) “Співіснування задля збереження” (СОСО — “Coexistence for Conservation”), за фінансової підтримки WWF-Польща.

Завдяки більш доступним технологіям фотомоніторингу та співпраці з єгерями, лісівниками, мисливцями, військовими й науковцями фахівці отримують більше підтверджених даних про присутність рисі без втручання у її природне середовище.

“Зростання чисельності рисі на Рівненщині — це важливий сигнал про відновлення природних процесів там, де зменшується антропогенний тиск. Підтримка системного моніторингу, розвиток співпраці між науковцями, природоохоронними організаціями та державними структурами, зокрема за участі WWF-Україна, є ключовими для збереження цього рідкісного виду та його середовища існування”, — підкреслює Роман Черепанин, менеджер проєктів напряму “Рідкісні види” WWF-Україна, доцент кафедри біології та екології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника.

“Ми дуже широко і детально досліджуємо цей вид. Останнім часом науковці приділили більше уваги до існування тварини, є ряд проєктів і з’явилися більш доступні фотопастки, за сприяння природоохоронних організацій таких як WWF-Україна, Франкфуртське зоологічне товариство. Крім цього наразі багато фотопасток використовують єгері, мисливці, лісівники, військові, науковців, з якими ми тісно співпрацюємо. Тому ми маємо змогу її більш детальніше фіксувати без втручання у природне середовище“, — уточнює Михайло Франчук, заступник директора з наукової роботи Рівненського природного заповідника.

Як відстежують рисей за допомогою фотопасток

Науковий моніторинг рисі євразійської здійснюють за допомогою фотопасток — автоматичних камер, що реагують на рух. Метод є повністю безпечним для тварин, дозволяючи отримувати дані без втручання у природні процеси.

Дослідники збирають сотні знімків із різних локацій і звіряють їх між собою. Візерунок плям на хутрі кожної рисі унікальний, як відбитки пальців у людини, тому кожну особину можна точно ідентифікувати. Це дозволяє не припускати кількість тварин, а знати її достеменно, а також відстежувати переміщення й територіальну структуру популяції.

Раніше саме завдяки подібному аналізу вдалося встановити, що на території Ужанського національного природного парку (Закарпаття) мешкає сім рисей, із яких чотири — самці.

Вплив війни на диких тварин
За словами Михайла Франчука, за роки війни переслідування рисі істотно зменшилося. Заборона полювання та контроль прикордонних територій військовими мінімізували спроби браконьєрства.

Молоді особини, які народилися вже під час війни, не зазнали постійного фактору переслідування, тому поводяться природніше. Крім того, заборона полювання сприяла поверненню виду на території, де він історично мешкав, але був втрачений.

Важливу роль відіграє і природний процес розселення: після досягнення статевої зрілості молоді рисі залишають материнську територію та освоюють нові ділянки.

Чи варто людям боятися збільшення чисельності рисі?

Рись занесена до Червоної книги України та перебуває під охороною закону. Попри це, вид досі часто сприймається “небажаним видом” і може потерпати від переслідування браконьєрами.

Водночас науковці наголошують: для людей рись не становить загрози. Це потаємний і обережний хижак, який у 99% випадків уникає зустрічі з людиною.

“Практично у 99% пересічна людина її ніколи не побачить. Тому що вид дуже потаємний, вже за кілометр почує запах і відійде. Він не буде нападати, окрім випадків, які пов’язані зі сказом. Офіційно за останні 70 років таких випадків в Україні не було зафіксовано. Люди, які частіше бачать звірів — це зазвичай єгері, мисливці, лісівники, науковці, які щоденно перебувають у лісі. Загалом натрапити на рись — дуже рідкісне явище“, — зауважує заступник директора з наукової роботи Рівненського природного заповідника Михайло Франчук.

Зустрічі з твариною трапляються переважно серед фахівців, які щоденно працюють у лісі. Найчастіше ж рись вдається зафіксувати за допомогою фотопасток, дронів або тепловізорів.

Рись євразійська в Україні: що варто знати

Рись — найбільша дика кішка Європи, яка наразі потребує нашого захисту.

У 1994 році рись внесли до списків Червоної книги України зі статусом “рідкісний вид”. Вона охороняється Червоним списком МСОП, CITES та Бернською конвенцією.

Наразі, за наявними офіційними даними, в Україні мешкає понад 500 рисей. Найбільше їх трапляється в Карпатах — близько 400 особин, а понад 100 особин — на Поліссі.

Рись євразійська — рідкісний великий хижак і один із символів українських Карпат і Полісся. Це один із видів, якими опікується WWF-Україна, адже сьогодні рись потребує особливої уваги та системного захисту.

Доросла особина має довжину тіла 80–100 см (у поодиноких випадках — до 130 см), зріст близько 60 см і вагу приблизно 25 кг. Попри відносно компактні розміри, для життя цій тварині потрібні дуже великі простори.

Індивідуальна територія рисі залежить від статі тварини та біотопічних особливостей поширення — у середньому від 100 км² до 200 км². За добу рись у середньому може подолати 7-15 км. Добове переміщення самця рисі на рівнинній території Полісся — 15-25 км. Все залежить від сезону, погодних умов, рельєфу, висоти снігового намету, антропогенного освоєння території тощо. Такі масштаби пояснюються потребою у достатній кормовій базі, безпечних місцях для розмноження та мінімальному турбуванні з боку людини.

Однак сьогодні рись, як і багато інших диких тварин, стикається з серйозною проблемою — фрагментацією середовища існування, тобто розділення територій на ізольовані один від одного “острівці”. Стрімке розростання міст, будівництво парканів, прокладання автомагістралей і залізничних колій розрізають природні ландшафти на ізольовані ділянки.

Через це тваринам дедалі складніше вільно переміщуватися між ключовими територіями, знаходити партнерів, нові ділянки для життя та достатню кількість здобичі. У довгостроковій перспективі така ізоляція загрожує генетичному різноманіттю та стабільності популяції.

Тому збереження екологічної сполученості — тобто можливості для тварин вільно переміщуватися між природними територіями — є ключовою умовою існування здорових і стійких популяцій видів, яким потрібні великі простори, зокрема рисі євразійської.

(на фото Рись євразійська на території Рівненського природного заповідника (© WWF-Ukraine / Nature Reserve Rivnenskyi)

Джерело: wwf.ua