Малювання — його спосіб спілкування зі світом: історія юного художника Володимира Горошка

Для 15-річного Володимира Горошка з Рівного малювання — не просто захоплення. Це спосіб пізнавати світ, передавати свої емоції та спілкуватися з іншими. Сьогодні юний художник — активний учасник мистецького життя, переможець конкурсів, учасник виставок та автор ілюстрацій до книги.

Перші прояви зацікавлення малюванням мама Володимира помітила, коли хлопчикові було близько семи років. Спочатку це були звичайні розмальовки, прості лінії та геометричні фігури. Та поступово малювання стало для Вови не просто грою.

«Я більше раділа тому, що Вова почав тримати олівець, фломастер у руках», — згадує Оксана Горошко, мама хлопця. До цього він мав труднощі з дрібною моторикою, відмовлявся тримати предмети, навіть столові прибори. Однак заняття малюванням допомагали йому поступово зосереджуватися, бути спокійнішим і наполегливішим.

З часом змінилися й самі роботи Володимира. Він почав поєднувати кольори, чіткіше промальовувати деталі, створювати дедалі складніші композиції. Його улюбленими героями стали люди та кицька.

Спостерігаючи за стійким інтересом сина до мистецтва, мама вирішила розвивати його здібності. Звичайна художня школа через особливі освітні потреби хлопця йому не підходила, тому розпочалися пошуки викладача для індивідуальних занять. Це виявилося непросто: мистецькі студії відмовляли, пояснюючи, що не мають досвіду роботи з дітьми з особливими освітніми та фізичними потребами.

Врешті Володимир потрапив до інклюзивної мистецької студії «TEREN art», яку очолює художниця Ольга Теренчук. У цій першій у місті інклюзивній мистецькій студії Вова займається вже три роки. Тут він знайшов спокійну й доброзичливу атмосферу, у якій може розвивати свої творчі здібності.

За цей час художній арсенал Володимира значно розширився. Він працює з аквареллю, гуашшю та акрилом, опановує різні художні техніки й прийоми. Але незмінним залишається його бажання малювати людей.

Особливість робіт Володимира — емоційність. Він намагається передати у своїх портретах не лише зовнішність людини, а й її характер та настрій. «Кожен портрет має свій характер і енергетику», — говорить мама хлопця. Для Володимира малювання стало способом спілкування зі світом. Також він регулярно бере участь у художніх конкурсах, майстер-класах та мистецьких проєктах. У 2025 році відбулися дві його персональні виставки — «Ти моя фея» та «Художній калейдоскоп». Володимир став переможцем обласного онлайн-конкурсу дитячого малюнка на марку «Інклюзія в мистецькій освіті», був фіналістом загальноукраїнського фотоконкурсу «ФеНоМенальне Рівне», а у 2026 році представив свої творчі напрацювання на Всеукраїнському етнофестивалі «Культура єднає».

Його творчість виходить далеко за межі особистого захоплення. Володимир долучається до волонтерської допомоги Збройним силам України: його розмальовані гільзи та картина були передані на благодійний аукціон. У січні 2026 року в Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці презентували книгу-казку «Поліська історія», ілюстрації до якої створив Володимир.
Його досягнення отримали й офіційне визнання. У 2025 році Володимир став стипендіатом міського голови серед соціально активних мешканців з інвалідністю Рівненської міської територіальної громади, а у 2026 році — стипендіатом голови Рівненської обласної державної адміністрації та голови Рівненської обласної ради.

– Для мене історія Володимира — це приклад того, наскільки важливо вчасно побачити талант дитини й створити можливості для його розвитку. Наш Центр активно підтримує талановитих дітей з інвалідністю, залучаючи їх до виставок, фестивалів, конкурсів і мистецьких проєктів. Ми прагнемо руйнувати бар’єри не лише у фізичному просторі, а й у сприйнятті — щоб у кожній дитині передусім бачили особистість і талант. Історія Володимира доводить: коли дитині дають можливість творити, її талант стає видимим для всього суспільства. І найважливіша перемога — коли дитина завдяки мистецтву відчуває себе щасливою та потрібною. – зазначає Ірина Рачковська, директорка КЗ «Рівненський обласний центр народної творчості» Рівненської обласної ради, доктор філософії, амбасадорка безбар’єрності.

Саме про це говорить і мама Володимира: найбільше її тішить не кількість нагород, а те, що, малюючи, Вова почувається щасливим.
Володимир продовжує творити, розвиватися й відкривати власний художній світ. А його історія нагадує: талант не має бар’єрів — йому лише потрібно дати можливість бути побаченим.