Французьке тріо «Алекс Ренарт» у Рівному

Чи знаєте ви де в Рівному знаходиться школа №15? Звісно знаєте! Саме там, у підвальному приміщенні розміщується Alliance française de Rivne, себто Французький альянс у Рівному. Туди я потрапила у третій годині суботнього вихідного дня аби познайомитися із французьким тріо музикантів «Алекс Ренарт». Зустріч відбувалася у рамках щорічного Джаз фесту, котрий традиційно проходить у нашому місті на грані літа-осені. Щойно я побачила зображення Ейфелевої вежі та написи французькою мовою при вході до альянсу, серце моє пришвидчено забилося і мене оповили ностальгічні відчуття. В своєму тінейджерському віці я двічі бувала у Франції, після чого ця країна в моєму особистому рейтингу любові зайняла друге місце після України.

На зустрічі зібралися в основному юні учасники альянсу, котрі вивчають в організації французьку мову, також декілька музикантів й представники преси.
Радісним «bonjour!» вітала директора цього закладу Надія Чумак усіх, хто заходив до кімнати зустрічі із музикантами. Я зайняла місце у першому ряду й, разом з усіма, почала чекати на тріо.
І таки дочекалися, причому хлопці майже не запізнилися.

Стильні й кумедні, а головне радісні та усміхнені, вони розмістилися за столом у супроводі наших зацікавлених поглядів й приготувалися до відкритого спілкування.
Від пані директорки альянсу ми дізналися, що навідміну від традиційного джазового сейшену, котрий щороку відбувався і у Рівному, і у сусідному Луцьку (в старовинному замку між іншим), цього року джаз фест прийняло лише Рівне. Столиця Волині у жалобі через жахливі революційно-воєнні події, котрі ріжуть українські серця вже багато місяців. Суботнього вечора тріо готується виступити на Майдані Незалежності, де вже декілька днів стоїть сцена. А у неділю вони заповнять музикою й талантом зал Рівненського Обласного Академічного Музично-Драматичного Тетру разом із іншими учасниками цьогорічної музичної джаз-події.

Найперше чорняві французи представилися, сказавши декілька слів кожен про себе.
«Мене звати Фред Ляфаж. Я гітарист. Мешкаю в Парижі. Щасливий, що зміг приїхати сюди, в Україну» – привітався юнак із каштановим волоссям та стильними окулярами, котрі довершували його образ в напрямку інтелектуальності.
«Я Алекс Ренарт. Вокаліст. Раді, що тут. Раді, що є на фестивалі.» – звернувся до уважної публіки чорнявий фрон-мен тріо (його руки прикрашали срібляві перстні, а на зап’ястя Алекс одягнув резинково-тканинні браслети).
«Жермен Гюйо. Піаніст… Париж»… Загалом всі троє хлопці проживають у Парижі, де і творять свою різностилеву музику.
«А ви…» – звернувся Жермен до дівичини, котра сиділа біля нього і перекладала з французької на українську.
«Я Женя. Перекладач…» – завдяки їй я і розуміла, що відбувається, адже нажаль французькою не володію.
І тут почалося. Бурхливе насичене спілкування (у режимі «запитання-відповідь»), що ціквить, те й запитуйте. Хто українською, хто – французькою (французький альянс все ж таки).
Право першості отримав рівненький музикант, котрий логічно задав цілком музичне питання про творчий шлях і з чого все почалося, контракти, гастролі.

Хлопці відповіли коротко. В їхньому музичному житті немає ніякої схеми (це ж не школа). В більшості випадків все відбувалося якось випадково. Фред навчався в музичній школі, Алекс музикував собі в підвалі. Зустрілися, почали грати і пішло-поїхало… Допомоги з боку якихось-там продюсерів не мали. Зараз із тріо співпрацює людина, котра займається (цитую) «спектаклями», себто графіком й організацією їхніх виступів-гастролей. Свій альбом записували на студії в Парижі.
Напередодні цієї зустрічі я залізла до інтернету аби почитати повишукувати інформацію про тріо «Алекс Ренарт». Я дізналася, що вони вже були раніше в Україні, навіть у Києві грали. А ще співпрацювали із відомою Заз, котра починала свою нині мегауспішну кар’єру із виступів на вулицях Парижу.
– Як вам працювалося із Заз? Важко було? – запитав хтось із присутніх.
І всі троє одночасно заусміхалися та ствердно закивали своїми розтріпаними (але дуже модно розтріпаними) пишними французькими шевелюрами.

– В інтернеті немає конкретного визначення стилю музики, котру ви граєте. Це і реп, і джаз мануш (себто циганський джаз). У ваших піснях є риси етно-музики. А до якого музичного стилю ви самі відносите те, що творите? – запитала я.
– Шансон. Французька пісня. – почав свою відповідь на моє питання Алекс – Взагалі усі ми по-окремості граємо абсолютно різну музику. Зокрема я люблю регі. І зібравшись разом ми створили щось, що не може вписатися в рамки жодного окремого музичного стилю.
– Наша музика повністю еклектична. Франція є багатокультурною країною. Відповідно й музика наша – багатостилева. Тому у нас часто виникають конфлікти із продюсерами, яким кортить неодмінно впихнути все, що ми робимо в якусь одну назву. Не виходить. – доповнив відповідь свого колеки піаніст Жермен.
В ході зустрічі музиканти розповіли нам, що надихає їх життя (себто все, що є у ньому), і саме із життя вони черпають те, що необхідно для творчості. Як наслідок українських гастролей гітарист Фредерик почав вивчати українську мову. Між технікою і душевністю в музиці вони звісно обирають душевність, хоча й розуміють, що душу повним чином не розкрити без спеціальних музично-технічних навичок. Вже цілих тринадцять років творять разом, від чого стали дуже рідними й близькими одне для одного:
– І навіть зачіски у нас однакові. – сміється Алекс і показує на своє волосся.
А ще каже, що у нього дежавю. Ніби багато облич із присутніх вже бачив:
– А в мене добра пам’ять на обличчя. Побачивши одного разу людину, я неодмінно впізнаю її вдруге.
Не обійшлося і без музичної імпровізації. Усі разом ми побавилися в гру «ехо» (що по-науковому називається інтерактив) заспівавши «Герої часів модерну». Алекс розповів, що назва цієї пісні має два значення. Слово «модерн» вимовлене швидко є співзвучним слову «модем», відповідно маємо й іншу назву «Герої часів модему», що є дуже актуально в епоху інтернету.
Після Рівного хлопці із концертами поїдуть до інших міст України – Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова.
У нашому місті на них чекають ще два виступа – у суботу ввечері на Майдані Незалежності (орієнтовно після восьмої вечора) та у Драматичоному Театрі (неділя).
– У Вас на шиї кулон – половинка серця. – видивилася я у ході вечора прикрасу на грудях Алекса – скажіть, інша половинка належить музиці?
Посміявшись, він неоднозначно відповів:
– Особисто я навіть не бачив, що одягаю. А жінки завжди все помічають. Не знаю, де інша половинка кулона, а от половина мого серця точно належить музиці.
Французькі музиканти дуже сподобалися учасникам зустрічі. Відкриті, молоді, талановиті. Сміливі, адже далеко не кожен наважиться приїхати в країну, де іде війна.

Учні організації альянсу попрактикувалися у своїх знаннях та розумінні іноземної мови, інші присутні на зустрічі просто насолоджувалися її звучанням. Артисти тріо-учасника цьогорічного джаз-фесту познайомилися із молоддю нашого міста так би мовити тет-а-тет. Всі у купі отримали неабияке задоволення від інтернаціонально-музичного спікування. Адже саме музика є мовою, яку розумієш без словника.
Бажаю тріо Алекса Ренарта плідної та успішної творчої діяльності, учням Рівненської Обласної Організації Французького Альянсу вдалого вивчення мови й культури прекрасної Європейської країни. А усім, хто занурився разом зі мною в атмосферу зустрічі, дякую за увагу.
Au revoir…

Олександра Григорчук