У селі Українка Острозького району попрощалися з воїном Усом Сергієм

Україна знову плаче за своїм сином: цьогоріч різдвяний настрій у селі Українка Острозького району Рівненської області затьмарила страшна звістка про загибель воїна Уса Сергія. З життя пішов відповідальний, хоробрий, справжній патріот, а ще дуже порядна, доброзичлива тa спокійна людина.
11 листопада 2015 року Сергія Уса мобілізували до лав української армії. Він був природженим військовим, справжнім знавцем своєї справи. Молодший сержант 80-ї Львівської аеромобільної бригади почесно виконував свій військовий обов’язок – неодноразово приймав участь у бойових діях у межах Константинівки та Друшківки, захищаючи недоторканість своєї території та межі державного кордону. Він повернувся до рідної домівки 25 вересня 2015 року, однак не зміг всидіти дома. Відразу за контрактом служив у зенітно-ракетному полку в Шепетівці. Звідти його відкомандирували у 128 гірсько-піхотну бригаду.
З перших днів війни у Свято-Троїцькому храмі села Українка Острозького району Рівненської області підносяться щирі молитви за воїнів, волонтерів –живих і загиблих, і вперше цьогоріч поховали воїна. Ця трагедія сколихнула кожну сім’ю.
Провести в останню дорогу Сергія Уса прийшли його рідні та близькі, друзі, односельчани, люди з навколишніх сіл. Похоронна процесія повільно рухалася до храму під спів “Святий Боже”…Лунала журлива мелодія військового оркестру, зворушливо звучала тужлива народна пісня “Плине кача”, на дорогу падали гвоздики. Горе втрати, неможливо порівняти ні з чим. Його у сім’ї Усів не чекали. Однак, воно прийшло раптово. Люди плакали, молилися, ставали на коліна, віддаючи останню шану герою. Здавалося, самі небеса тужили і плакали, засипаючи снігом таке невимовне горе матері Сергія.
Відспівували воїна Сергія Уса три священики: настоятель Свято-Троїцького храму с. Українка протоієрей Анатолій Сопіга, отець Віталій із села Івачків та о. Олександр із с. Кутянка, капелан групи цивільно-військового співробітництва “ОТУ – Луганськ”.
У своїй проповіді о. Анатолій звернувся зі словами глибокого співчуття до рідних, розповів, що знав Сергія добрим і чуйним хлопцем, який назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав молодим, відважним, порядним, людиною, що стала на захист своєї Батьківщини.
Із проповіддю Божого слова виступив о. Олександр Дячук, підкресливши важливість євангельських слів про єдність та мир. Cвященик розповів, що Господь зійшов на Голгофу, щоб визволити нас від гріха, виявляючи у такий спосіб свою любов, а наш побратим зійшов на свою голгофу, виконуючи свій обов’язок , захищаючи свій народ і цим він виявив свою любов до ближнього. З євангельського тексту ми знаємо, що “немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…” (Івана 15:13).
Виявляючи велику шану до покійного, домовину з тілом обнесли навколо храму і похорона процесія вирушила до кладовища. Частину шляху домовину несли на руках. Над могилою пролунало наступне: – “Прощай, наш герою, прощай останній раз, бо ти вже ніколи не вернешся до нас”…..Гімн України виконав духовий оркестр, а бойові побратими віддали шану автоматною чергою.
У невтішному горі залишилась мама…
Забирає синів війна, забирає в небесні далі…
А для матері жити як?! Як для матері жити далі?..
Як в кімнату його зайти, як для неї збагнути все це?
Як печаль невимовну нести, як їй жити з розбитим серцем?
З ким ділитися горем їй, як молитися тихо ночами?
Як підняти цей хрест тяжкий? Як їй бачити світ за сльозами?
І росою з печальних віт тихо плаче сумна калина…
Їй вклоняється цілий світ і шепоче: — Спасибі за сина!
Вічна і світла пам’ять Герою!
Із глибоким співчуттям матері, рідним та близьким Сергія, односельці Українки.

 джерело: http://rivne.church.ua/