Для чого у церкві ставити свічки та як правильно це робити

Звичай ставити свічки в храмах прийшов на наші землі з Греції, від якої за святого князя Володимира Великого була отримана нашими предками православна віра. Свічки і лампади використовувалися в храмах ще в глибокій древності. Повеління зробити світильник з чистого золота з сімома лампадами – одне із перших, яке було дане Господом Мойсею, коли Триіпостасний Бог утверджував устрій Своєї Церкви (Вих. 25:31-40).
В перших віках християнства під час богослужіння завжди запалювалися свічки. З практичної сторони, в цьому була необхідність: християни, які терпіли гоніння від язичників, для богослужіння збирались у підземеллях і катакомбах, до того ж богослужіння частіше всього звершувалися вночі, і без світильників обійтися було неможливо.
Але з іншої, і головнішої причини, освітлення носило духовне значення. «Ніколи не звершується у нас богослужіння без світильників, – говорив вчитель Церкви Тертуліан ( ІІ ст.), – але ми використовуємо їх не для того, щоб розвіювати морок ночі, – Літургія звершується в нас і при денному світлі, але для того, щоб зобразити через це Христа – Світло нестворене, без Якого ми і в день блукали б у темряві, перебували б в темряві».
Перед іконами святих, гробами мучеників стали запалювати свічки і лампади, як перед святинями. Блаженний Ієронім (IV ст.) засвідчує: «У всіх Церквах Сходу запалюються свічки і при сонячному світлі, воістину не для прогнання темряви, але на знак радості, щоб під виглядом чуттєвого світла показати світло інше».
«Лампади і свічки є образом вічного Світла, а також означають світло, яким сяють праведники», – говорив святий Софроній, патріарх Єрусалимський (VII ст.).
Про символічне значення світла у Церкві свідчить також і улаштування, і склад свічок і лампад які горять. Віск і єлей в древності були приношеннями віруючих у храм в якості добровільної пожертви. Літургіст ХV століття блаженний Симеон, архиєпископ Солунський, пояснюючи символічне значення воску говорив, що чистий віск означає чистоту людини, яка його приносить. Віск приноситься на знак нашого розкаяння і готовність надалі бути послушними Богу. Горіння воскової свічки, перетворення воску у вогонь прообразує перетворення земної людини в нову істоту під дією вогню і тепла, невичерпної та незбагненної, неосяжної Божественної любові і всесвятої благодаті.
Свічки, які купують у храмі православні вірні, щоб поставити на підсвічнику біля ікон, – це добровільна пожертва Богу і Його храму. Жертва – це те, що людина віддає, не отримуючи і неочікуючи взамін матеріального еквіваленту того, що віддала. Жертва – це дар, вираження нашої любові тому, кому ми цей дар приносимо. І тільки тоді наша жертва приємна Богу, коли вона приноситься від щирого серця, без роздумів величини цієї жертви.
Свічка – це якби провідник нашої молитви, який підсилює і направляє цю молитву до Бога, Божої Матері або кому-небудь із святих. Свічка виражає теплоту любові людини до Господа, Божої Матері, ангела або святого, біля ікон Яких православний віруючий ставить свою свічку. І якщо немає любові і шани, то свічки не мають ніякого значення, наша жертва не має своїх значення та призначення. Придбання в храмі свічок – це мала жертва Богу, добровільна і необтяжлива. Дорога свічка зовсім не є благодатнішою за маленьку. Все залежить від можливості самої людини. Відомо, наприклад, із житій святих, що вони любили ставити на свічники у храмі великі свічі. Це пов’язувалось, напевно, з їхньою тривалою та глибою молитвою, котра завжди була пов’язана з покаянням. Богові ж потрібні, найперше люблячі серця. Про це Сам Господь нам чітко говорить (Прип.23:26) Немає і обов’язкових правил, куди і скільки свічок повинні ставити віруючі. Головне, щоби свічі, котрі ми ставимо в храамі, були поставлені з вірою в чоловіколюбного Бога.
Однак, за традицією яка склалася в першу чергу свічка ставиться перед іконою свята або біля шанованої храмової ікони, тобто, за тетраподом, біля образу Богородиці, потім біля мощей святого, якщо вони є у храмі чи соборі, потім перед іконами святим угодникам Божим.
За здоров’я зазвичай свічки ставлять Спасителю, Божій Матері та святим, яким Господь дарував особливу благодать зціляти хвороби і подавати допомогу в різних потребах як за їхнього життя так і після кончини. Ставлячи свічку перед іконою угодника Божого, потрібно подумки промовляти слова: «Святий угоднику Божий (ім’я), моли Бога за мене грішного (у) (або ім’я того, за кого молитесь)». Щоб молитви були вислухані, молитися святим угодникам потрібно з вірою в силу їх заступництва перед Богом.
За упокій свічки ставлять на канун (канон) – невеликий чотирикутний стіл з невеликим Розп’яттям на ньому і моляться за упокій душ спочилих рідних та близьких в Царстві Божому, подумки промовляючи: «Пом’яни, Господи, спочилого раба Твого (ім’я) і прости його прогрішення, вільні і невільні, і даруй йому Царство Небесне».
На кануні можна побачити крім свічок і продукти. Це дуже древня християнська традиція. В древності були так-звані агапи – трапези любові, коли християни, які приходили на богослужіння, після його закінчення всі разом споживали те, що приносили з собою. Зазвичай на канун, іноді, кладуть окрім хліб, печиво, цукор, лампадну олію, церковне вино. Все це приноситься і ставиться з тією ж метою, з якою ставиться на канун свічка, – пом’янути померлих, приносячи за них такі жертви. Приношення потрібно робити від чистого серця і щирого бажання принести жертву за упокій душі померлого.
Іноді стається так, що на підсвічнику перед іконою немає вільного місця, все заповнене свічками. Тоді не слід заради особистої свічки гасити іншу, краще поставити її в інше місце, або поставити її в інший час. І не потрібно хвилюватися, що вашу свічку, яка ще не догоріла загасили до закінчення Богослужіння – жертва вже прийнята Всевидячим і Всезнаючим Господом, бо вона вже принесена в храмі. Не слід слухати розмови про те, що свічку потрібно ставити тільки правою рукою; що, якщо вона згасла, це означає, буде нещастя; що плавити нижній кінець свічки для стійкості в лунці – гріх і т.д. Все це не що інше, як марновірство, забобони, які пов’язані з втратою довіри Господу.
Свічки необхідно купувати тільки в тому храмі, куди православні християни йдуть молитись. Адже храм, сам собою, знаменує собою місце зустрічі з Господом, де православний християнин приносить свічі, як дар, який кладеться на жертівник Богові, як умилостивляюча жертва за гріхи наші та тих, за кого звершується молитва. Приносити із собою свічки, куплені поза стінами храму, і ставити їх перед іконами церковна традиція забороняє, адже кожна церковна свічка освячується парафіяльним священиком в храмі, як жертва Богові, котра приноситься вірними, які прийшли у цю святиню, щоби цими свічками: « … приготованими на освітлення і прикрасу святого престолу Твого, і принесеними на славу величності Твоєї, милостиво приймаючи … щоб усі, хто входить в святилище неприступної Твоєї Слави, бачили істинне світло Твоєї правди … і від усяких підступів диявольських збережені, сподобилися за Твоєю допомогою досягти невечірнього світла..» ( молитва на благословення церковних свічок священиком, Требник).
Підготував: прот. Сергій Лучанін, кандидат богословських наук, настоятель Св. Воскресенської парафії м. Рівного (Новий Двір).
Джерело: http://www.rivne-cerkva.rv.ua