Про найважчу заповідь Закону Божого

«Чули ви, що сказано: “Люби ближнього твого і ненавидь ворога твого”. Я ж кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить і переслідує вас, щоб бути вам синами Отця вашого Небесного…» (Мф. 5: 43-45).
Заповідь «любіть ворогів ваших» завжди була, мабуть, найважчою з усіх заповідей Спасителя. Деякі люди протягом всього свого життя вірять в те, що в реальному житті вона нездійсненна. Адже легко любити тих, хто любить тебе, але як любити тих, хто, таємно чи явно, намагається взяти гору над тобою? Особливо в час російської агресії на сході України, яка розпочала російсько-українську війну під назвою АТО, питання розуміння Господньої Заповіді відчувається особливо гостро й актуально.
Виконання цієї Заповіді неможливе без погляду на життя святих, в життях котрих можна побачити, як Бог відповідає на їхнє покаяння, прощаючи їх, часто при останній миті життя (євангельський благорозумний розбійник). Тому Бог дивиться на людські наміри (1 Царств. 16:7), будучи Серцевидцем (Євр. 4:13). Навіть у найгірших з людей є частка добра, і в кращих з них є частка зла. Саме тому Христос Заповідає молитися за ворогів, щоби ці частички добра, між переважаючим у них злом збільшувались і примножувались, через видимий, кінцевий результат від їхнього злого діяння. Ми не можемо бути настільки досконалими, щоби вмить простити своїх ворогів, але в молитві, і саме в ній ми можемо молитися за них. Користь з цієї молитви подвійна. По-перше: ми викорінюємо з себе ненависть, як складову диявольської природи, з якою неможливо нікому унаслідувати Боже Царство, як Царство Божественної правди і Любові, а по-друге, цією молитвою ми через жертовне діяння молитви, привертаємо Вседержавну Правицю Божу до відвернення їх від творення зла і неправди, і навернення до Покаяння за скоєне зло. Саме тому, у всіх храмах Київського Патріархату, як Помісної Української Церкви, за кожною Божественною Літургією, з початком російсько-загарбницької війни на сході України та анексії Росією українського Криму, рішенням Священного Синоду, на чолі з Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, читається молитва “За Україну в час нашестя чужинців”, в якій, зокрема, підносяться слова за напоумлення тих, хто йде на нас війною, на яких будуть послані Божі ангели люті, як справедливі відплачувачі за скоєне ними зло, в разі, якщо вони не залишать згубну дорогу загарбницької війни.
Саме з цієї причини, за концепцією Вселенської Православної Церкви, для воїнів-визволителів, загарбники, які посягають на чужу землю, і прийшли для того, щоби “…вкрасти, вбити й погубити” (Ін.10:10), – не являються ближніми, але ворогами, яких Господь заповідає знищувати, як противників Божої правди (Пс. 109:1; 1 Кор.15:25-26), очікуючи, коли вороги, таким чином, будуть переможені (Євр. 10:13).
І все ж таки, коли ми пізнаємо свої гріхи, ми стаємо менш схильні ненавидіти наших ворогів. Коли ми дивимося в глиб себе, шукаємо причину скоєного в пориві зла, ми знаходимо в собі силу молитись за ворогів своїх. Ми починаємо розуміти, що ненависть є результатом диявольської гордині, незнання, а кожна людина має в собі Образ Божий. І ми починаємо любити наших ворогів, співчуваючи їм, при розуміючи, що й для них, поки вони ще живі, Господь тримає відкритими двері спасительного Покаяння.
Християнське вміння ставитись по-євангельськи до ворогів (за виключенням воїнів-визволителів до ворогів-загарбників), тісно пов’язане з почуттям євангельської любові. Ми любимо людину, не тому, що ми ставимось із співчуттям її злим вчинкам, і навіть не за те, що в них є Образ Божий, а тому, що її любить Господь. Ненависть у відповідь на ненависть лише примножує ненависть, збільшуючи диявольський морок на землі між людьми, народами, націями. Тьма не може перемогти тьму. Тільки світло в змозі зробити це. Ненависть не може перемогти ненависть, тільки любов в змозі зробити це. Ненависть примножує ненависть, насильство примножує насильство, і жорстокість примножує жорстокість, закручуючись в пекельній спіралі руйнування. Тому, коли Син Божий говорить: “Любіть ворогів ваших”, Він залишає нам і дієво-практичний спосіб виконання цієї заповіді: “…Моліться” (Мф.5:43-45). Ми, справжні українці, православні віруючі Помісної Православної Церкви з духовним її центром в столиці нашої держави, на чолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, усім єпископатом, духовенством і вірними Помісної Церкви – молимось….. ми…молимось.
прот. Сергій Сергійович Лучанін, кандидат богословських наук, військовий священик

Джерело: Рівненська єпархія УПЦ