Жіночий погляд поліцейської на службу в чоловічому колективі

Це її бійці, її колеги, її чоловіки, з якими практично проводить більшу частину свого життя пліч-о-пліч вже 12 років. Психологу роти поліції особливого призначення ГУНП в Рівненській області Олені Павловській навіть на думку не спадає, як можна працювати в іншому підрозділі.
Служба у спецроті вимагає від поліцейських не тільки відмінної фізичної підготовки, а й психологічної витримки та рівноваги. Тому не кожен із чоловіків може працювати у специфічних умовах, подекуди із надмірним навантаженням, у непередбачуваних та стресових ситуаціях.

Психолог роти поліції особливого призначення, майор поліції, єдина жінка в чоловічому колективі, вміє знайти підхід до кожного та тримати під контролем психоемоційний стан своїх бійців. На сьогодні у підрозділі — поліцейські різного віку, характеру та харизми, але всі вони — віддані своїй службі і людям.
«Для мене головне в роботі, щоб у колег не виникало дискомфорту, емоційної напруженості, внутрішньої тривоги, — зазначає Олена Павловська. — Особливо це стосується молодих працівників, аби вони змогли якнайкраще адаптуватися до нових умов несення служби. Звісно, що без психологічної підготовки співробітників до дій в екстремальних умовах у підрозділі не обійтися, тому розробляю та впроваджую певну систему психологічних заходів, спрямованих на попередження негативних наслідків так званого «професійного стресу», які можуть виникати під час надзвичайних ситуацій у службовій діяльності».
Із початком війни на сході у липні 2014-го в Олени Павловської, крім офіційної посади, додалася ще одна — вона добровільно стала реабіліатологом.
Вона пам’ятає той день, коли перші 25 спецпризначенців відправилися на схід. У всіх них вона була впевнена, бо вишкіл як професійний, так і психологічний вони пройшли не раз і не два. Та в цей момент переживала найбільше сама і передчуття справдилися, бо цій групі спецпризначенців довелося вести бій з ворогом під Дебальцевим. Вона телефонували їм туди, як тільки була можливість вийти на зв’язок. Спілкуючись нібито як повсякденно, вона достеменно знала як фахівець, що її бійцям потрібні лише позитивні емоції, розуміння того, що їх чекають рідні. Тому подекуди розмови зводилися до жартів.
Хвилювання не минулися в Олени Павловської, коли перші спецпризначенці повернулися зі сходу — слава Богу всі живі. Тоді вона їх зустрічала як рідних, не стримуючи сліз.
Ось із цього часу в Олени до власної сім’ї додалися ще два десятки родин, для всіх членів яких вона стала психологом-реабіліатологом. Звісно, що найважче було позбутися негативного емоційного навантаження молодим бійцям, з якими до того ж необхідні були індивідуальні консультації. Крім того, всі потребували й медичної реабілітації, особливо боєць, який отримав поранення.

Але з усім цим Олена Павловська впоралася і в решти спецпризначенців, яких проводжала і зустрічала зі сходу, вона так і залишилася передусім жінкою, яка чекає, допоможе, порадить і підтримає. За допомогою до неї до цього часу звертаються учасники АТО й інших підрозділів, але щоразу вона поспішає додому до єдиного та найріднішого чоловіка, з яким виховують двох донечок-красунь.
Повідомляє відділ комунікації поліції Рівненської області