Самоіронія та безкінечний позитив: відома блогерка з Гощі розповіла про свою творчість

(фотоколаж Новин по-рівненськи)
Тисячі лайків, репостів та коментарі з подяками за гарний настрій… Все це про дописи 31-річної Катерини Барел. Уродженка Гощі веде власний блог, який стрімко набирає популярності, зі Сполучних Штатів Америки де живе уже шість років. Мама трьох дітей щиро сміється з себе та інших, її влучні жарти змушують посміхатися навіть мимоволі. Катерина зізнається спеціально створювати блог не планувала: «Катя Бльостка, першопочатково, писала просто для друзів, підколювала стандартні догми материнства і себе саму, а народу сподобалось. Друзі давно спонукали опублікувати свою писанину в мережах. Я спочатку вагалась, бо думала, що мої «іскрометні» жарти з легким напиленням ненормативної лексики, зрозуміє лише вузьке коло людей. Виявляється, що я помилялась. Мої дописи репостили, як молоді мами, так і бабусі. Так і понеслась душа в рай».
Звідки Катерина Барел черпає натхнення, як ставиться до «творчих крадіжок» та багато іншого читайте далі у Новинах по-рівненськи.
– Твої дописи дуже життєві і знаходять відгук у читачів, наскільки вони в реальності перегукуються з твоїм власним життям чи життям твоїх знайомих і близьких?
Так, мої дописи життєві. Я нічого не вигадую, просто інколи перебільшую. Щось писалось з мене, щось з людей, яких я знаю, щось, навпаки, від протилежного. Щодо постів про садочок, то це мій досвід, мої спостереження за мамочками, вихователями і загалом, людьми. Багато чого розповідають сестри і подруги, адже їх дітки ходять в українські садочки. Можна сказати, що я постійно проводжу свої власні «антропологічні» дослідження.
– Чи були випадки, що хтось із знайомих впізнавав у дописах себе і можливо навіть ображався?
Були! Найчастіше це мої сестри, Наташа і Марійка. Вони не ображаються, а разом зі мною сміються. Саме вони в дитинстві вчили плавати Нявчика в цебрі з водою і рвали букети з цвіту картоплі. Жартують, що якщо колись я на цих дописах буду зароблять, то мушу з ними ділитись. Мені завжди приємно, коли чужі люди впізнають себе в героях моїх постів і по-доброму над цим сміються.
– Катерино,  звідки ти черпаєш натхнення?
Джерело мого натхнення – це люди з самоіронією, яких багато в моєму оточенні, це віддача від читачів, це мій чоловік, який не намагається мене тримати в рамках, мої діти, які щодня утнуть якусь комедію, мої українські родичі і інколи бокальчик ігристого.
– Слідкуючи за твоїми дописами складається враження, що у житті ти дуже позитивна і оптимістична людина, наскільки це відповідає дійсності?
Це дійсно так. Я – закінчений оптиміст. Мої друзі це підтвердять. Я не переживаю наперед через потенційні проблеми, а вирішую їх по мірі надходження. У будь-якій ситуації знайду смішну сторону. Так легше жити, і веселіше.
– Твої пости за ментальністю близькі українським жінкам, чи є в планах підкорювати американську аудиторію?
Мої пости про українську ментальність 100%. Американцям повністю цього не зрозуміти. Щоб відчути про що я пишу – це треба прожити. Їм тяжко сприймати, чому матусі сваряться і з’ясовують хто саме приніс нежить в групу? Чи чому є якісь претензії до вихователя через пляму на кофті сина? Чи навіщо воду з першого купання виливати під молоду вишню? Саме тому я і не перекладаю свої дописи на англійську. Можливо в майбутньому я буду писати щось для моєї американської аудиторії, але це будуть зовсім інші сюжети.
– Катю, як сприймаєш критику і чи зачіпає вона тебе?
Конструктивну критику сприймаю адекватно і навіть часто за неї вдячна. Критика, загалом, мене не зачіпає. Я навіть раділа першим хейтерам, як би це смішно не звучало. Коли є настрій, то можу їх трошки роздраконить і вступити в суперечку. Наявність негативних відгуків – це свідчення того, що ти людину зачепила за живе. Тому мене це тішить. Я давно для себе вирішила, про що допустимо писати, а з чим палку не перегинати, тому з цим уставом рухаюсь далі.
– Один із найпопулярніших дописів «Соплі у першої дитини…» розійшовся по ФБ у великій кількості у тому числі і без твого підпису і навіть за авторством інших людей. Як ставишся до таких моментів, коли люди привласнюють твою роботу собі і як реагуєш коли такі речі потрапляють тобі на очі?
Мене це дратує, якщо чесно. Авторські права? Ні, не чули. Багато моїх підписників знаходили ці «вкрадені» дописи і писали в коментах цим «блогерам», щоб мене відмітили, як автора. Рада, що люди відстоюють справедливість. Якщо я сама бачу, що під моїм текстом на якійсь лівій сторінці не стоїть авторство, то пишу власнику цієї сторінки щось, приблизно, таке: «Доброго вечора! Я рада, що вам сподобався мій текст і ви його поширили. Будь-ласка, позначте мене як автора». У більшості випадків люди дійсно позначають. А про тих, хто не позначає і привласнює чуже, я вже дописую надзвичайно матюкливого вірша і оспіваю їх пристрасть до «підсікнуть все, що не так лежить» у поезії.
– Твоя творчість наразі зосереджена на гуморі, самоіронії і оптимізмі чи припускаєш ти думку, що колись Катя Бльостка буде писати серйозні чи навіть драматичні твори? І чи не боїшся, що імідж веселунки не дасть читачеві потім тебе сприймати у іншому амплуа?
Хоч Катя Бльостка ще та дама «з прівєтом», але пише вона про серйозні речі. Так смішно, так з гумором, але про серйозне. Просто хтось це бачить, а для когось це просто прикольчики з матюками. І це нормально. Так буде завжди, бо люди сприймають все через власну призму. Якщо колись в мене виникне, якась внутрішня потреба написати щось дійсно серйозне, то автором буде не Бльостка, а Катерина Барел. Поки такої потреби не відчула. Я не боюсь, що люди мене не сприйматимуть у якомусь іншому амплуа, крім веселунки. Наші люди вибрали коміка Президентом України , тому, якщо Катя Бльостка захоче «перезутись» в щось серйозніше, люди, думаю, підтримають.
– І власне, чому Катя Бьостка? Як виник цей псевдонім?
Я щороку влаштовую соловечірку з нагоди вручення кінопремії «Оскар». Із запрошених лише я. Чоловік дивиться за дітьми, а я з пляшкою шампанського дивлюсь трансляцію. Така у нас сімейна традиція. Минулого лютого я в інстаграмних сторіс, під час червоного килиму, почала просто коментувати в дитячий мікрофон хто в чому прийшов, «ой, як красіво», «що це вона нап’ялила?» і все в такому роді. Типу, веду прямий репортаж. Тоді ж подумала, що цьому «коментатору», яка такий спєц у фешн,-кіно,- та й будь-якій індустрії, треба відповідний псевдонім.
Катя Бльостка – це перше, що спало мені на думку, так я і представилась публіці. Моїм підписникам це сподобалось і я вирішила, що Катя Бльостка відтепер буде жити з нами і регулярно буде з’являтись у соцмережах. Так що у лютому 2020 Бльостка святкуватиме першу річницю своєї професійної діяльності.
– На завершення – твоя порада читачам Новин по-рівненськи, як навчитися у житті бачити більше позитиву?
Порада читачам? Не сприймайте життя надто серйозно, не впадайте в крайнощі, тікайте подалі від людей, які постійно кислі і «грузять» вас негативом, смійтесь над собою. Люди, які ставляться до життя надто серйозно і не вміють сміятися, мають такий вигляд, ніби постійно страждають запорами. Не будьте, як ці люди. Смійтеся над собою, наді мною, смійтеся зі мною. І не робіть мені «нєрви».
Підготувала Віта Климович