Фронтовик живе у Рівному, яке звільняв та пише книгу про бойовий шлях дивізії, у складі якої бився з фашистами
Підполковник у відставці Андрій Моісеєнко пройшов дорогами Другої світової війни тисячі кілометрів. У свої 90 років артилерист-фронтовик сповнений ентузіазмом та пригадує воїнів свого мінометного взводу.
Доля двічі пов’язала його життя з Рівним. Ще в далекому 1944 році Андрій Костянтинович звільняв нинішний обласний центр від фашистських окупантів. А вже після війни він повернувся до міста, щоб назавжди тут оселитися.
Андрій Моісеєнко народився і виріс на Кубані. Повістку на фронт отримав у жовтні 1941-го, у день свого народження.
Щойно закінчивши військове училище, з товаришем добирався до військової частини в районі міста Бельов.
— Два німецьких винищувача пролетіли над нами та почали в повітрі робити захід, щоб обстріляти. Ми впали на землю, кулемет «Мессершмітта» застрочив зовсім поряд. Пілот дуже низько йшов над землею, було навіть видно його обличчя, — пригадує ветеран.
Дивізія, до якої направили лейтенанта Моісеєнка, входила до складу 13-ї армії Українського фронту, що звільняла Рівне. Саме в той час офіцер отримав під командування мінометний взвод.
— Ми підходили до міста зі сторони Костополя, форсували річку Горинь. На протилежному березі гітлерівці залишили засідку. Ми вибили їх з позицій щільним мінометним вогнем, — розповів Андрій Костянтинович.
До околиць Рівного вони дісталися 1 лютого. Пощастило зайняти вигідну позицію на пагорбі, де на той час було єврейське кладовище. Місто гарно проглядалося. Уранці приготували міномети до бою та замаскувалися.
— Заздалегідь я визначив місця скупчення ворога, і зранку ми відкрили мінометний вогонь. Німецькі війська відступали по нинішній вулиці Соборній у напрямку міста Дубно, — згадує фронтовик.
Швидкому відходу гітлерівців перешкоджали болота, які були в районі стадіону «Авангард». За містом розпорошеним ворожим частинам не дали об’єднатися тувинські кавалеристи. Кіннота, озброєна шаблями, була дуже мобільною, тому напрочуд швидко наздоганяла та оточувала німецьку піхоту.
За визволення Рівного Андрій Моісеєнко був нагороджений орденом Червоної зірки.
Сьогодні ветеран мешкає неподалік від органного залу, в районі, за який колись бився його мінометний взвод.
Після звільнення Рівного дивізія вирушила в напрямку Луцька, і так переможним маршем артилерист крокував фронтовими шляхами до Німеччини.
Там, під час форсування річки Бобер, на березі мінометники готували вогневу позицію. Щойно німці з протилежного боку побачили військового в офіцерський формі, вистрілили з гармати.
— Після вибуху мені здалося, ніби в бік вдарила гілка дерева. Як виявилося, це був осколок снаряду, що пронизав ліву легеню, — розповідає про своє поранення артилерист.
Швидко одужавши, фронтовик знову повернувся до строю. У квітні 1945-го його частина прямувала на Берлін, а кінцевою точкою бойового шляху було чеське місто Карлові-Вари.
— Після перемоги зворотній шлях нашої дивізії проходив тим самим знайомим маршрутом, яким ми наступали. Тому одразу після війни, коли в серпні 1946-го нашу дивізію розформували, я опинився на Рівненщині, — говорить ветеран.
Двадцять років тому у Андрія Моісеєнка виникла ідея залишити свої спогади нащадкам у мемуарах. З того часу окрім власних згадок він збирає матеріали, які стосуються історії його дивізії. Андрій Костянтинович мріє, що його книга стане вагомим історичним виданням та допоможе виховувати наступні покоління воїнів на прикладах героїзму і мужності.
(Джерело http://www.mil.gov.ua/)
Маєте важливі і цікаві новини? Пишіть нам на електронну адресу: [email protected] або телефонуйте за номер телефону 098 37 98 993.