Історія бійця, з Сарненщини, який мріє про власних дітей і трактор

Знайомтеся, це Микола – боєць 60-го батальйону 104-ї бригади, уродженець Сарненщини.

У свої 29 років він уже три роки віддав службі на передовій. Його побратими, сповнені гумору, дали йому позивний “Мілфар” – історія його походження весела, але з особливим сенсом, і він дбайливо зберігає її, як маленьку військову таємницю. Попри всі труднощі війни, у ньому живе незламна сила духу, жага до життя та мрії про мирне майбутнє.

«Я стрілець, піхотинець. Виходимо на позиції, спостерігаємо, виконуємо завдання. Інколи бувають бойові виходи, інколи тримаємо оборону. Робота непроста, але важлива, бо кожен із нас захищає нашу землю. Був на Донецькому напрямку, Київщині, а також у Сумській області. Багато всього бачив, багато чого довелося пережити. Служба в піхоті – це щоденна боротьба з собою, зі страхом і втомою, але я не шкодую про свій вибір».

Війна змінила все, змусивши відкласти мрії на потім та стати на захист своєї країни.

«Їздив по заробітках, працював на будівництві. Життя змушувало шукати можливості, де можна було заробити. Мав мрію відкрити свою справу, але війна змінила всі плани».

Три роки у війську суттєво змінили його погляд на життя

«Дивлюся на життя зовсім інакше. Став серйознішим, більш цілеспрямованим. Навчився цінувати прості речі, які раніше не помічав. Наприклад, простий ранок із чашкою кави та розмовою з друзями – це вже щастя».

Зв’язок із рідними – це одна з головних опор. Рідні часто телефонують, часом це буває важко – чути їхні голоси й знати, що зараз не можеш бути поруч, але це також мотивує:

“Чекають дружина, батьки, сестра. І моя собака Сюзі. Дітей поки немає, але будуть, сподіваюся. Найголовніше – це знати, що вдома є ті, хто чекає, любить і підтримує. Буває, що важко, коли чуєш голос дружини та знаєш, що не можеш бути поряд. Але це мотивує – знаю, що борюся не дарма”.

Дружина Миколи – це його найважливіша людина, його тил і натхнення. Вона вміє знайти слова підтримки у найважчі моменти. Кожен її дзвінок – це не просто розмова, а справжній оберіг, який нагадує йому, що вдома його чекають.

«Ми з одного села, знали одне одного ще з дитинства. Вона ще колись за мною бігала (сміється). А зараз – це моя найближча людина. Коли я на війні, вона береже наш дім і чекає мене. Її любов додає мені сили».

Микола мріє про життя після війни – про мирне небо, відродження рідної землі та можливість будувати, а не руйнувати.

Повідомляють Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід” 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина