Поліцейські здійснили мрію дівчини з Березного

Стати поліцейською, а ще більше — начальником відділку, вона мріяла з дитинства. Мріє про це досі, хоч і розуміє, що недосяжно. Сімнадцятирічній дівчині із Березного допомогли втілити у життя те, на що вона не сподівалася — побувати у поліції та у кабінеті начальника. Тільки от більшість із нас бачить світ у різнобарв’ї, а для Яни Мартиненко – це, на жаль, лише обриси.
Обличчя Яни засяяло, як тільки вона сіла у поліцейське авто, яке спеціально приїхало за нею, пошепки вимовляючи, що вже не вірила. На перший погляд її хаотичні рухи головою здаються дивними. Але для незрячих – це спосіб віднайти промінчик світла, який сконцентрує увагу на предметі. Попри вади зору, Яна – одна з найкращих учениць спеціалізованої школи у Києві. Цьогоріч у неї випускний, після чого дівчина опановуватиме професію масажиста.
У Березнівському відділенні поліції її хвилювання передавалося усім, але усвідомлення того, що Яну на мить зробили щасливою, здійснили мрію, лише додавало позитивних емоцій. Вона побувала у кріслі начальника відділення поліції, прийняла дзвінок у черговій частині та ознайомилася із оснащенням службового авто.
Яна відчуває людей за дотиком. Їй не важливо, хто як виглядає, у що одягнений. Для того, аби впевнитися, чи хороша з нею поряд людина, достатньо взяти за руку. Тож за неї довго тримала начальника Березнівськоговідділення поліції Андрія Кушика і не хотіла відпускати.
«Найбільше мені сподобалося посидіти у кріслі начальника, — поділилася враженнями Яна Мартиненко. — Звісно, що і в машині класно».
А от для мами дитина завжди особлива, бо вона – її. І ніщо і за жодних обставин не замінить цієї непідкупної любові. Людмила Мартиненко щаслива разом зі своєю Яночкою, хоча самотужки виховує ще одну доньку й сина.
«У нас у родині немає поліцейських, але ми маємо сусідку, Світлану Володимирівну, яка працює у місцевому відділку, — розповідає Людмила Мартиненко. — Яна дуже часто говорить про неї і при нагоді розпитується про її роботу та прислуховується до її думки, тому й хотіла з дитинства стати поліцейською. Я вдячна усім, хто допоміг їй здійснити сьогоднішню мрію».
Утім, попри це є у Яни ще одне заповітне бажання – відчути дотик рідного батька. Обійняти Дмитра Мартиненка, який уже сімнадцять років живе окремо від них. І дай Боже, щоб здійснилося і це.
Повідомляє відділ комунікації поліції Рівненської області