Рівненське подружжя про чай, бурштин та відродження чайних традицій в Україні

Протягом останніх років Рівненщина у багатьох стала асоціюватися з сонячним камінням. Тема незаконного видобутку бурштину для нашого краю болюча і не вирішена… Утім мова піде не про старателів та клондайки, а про чай.
Коли ЗМІ дізналися, що у Рівному оформили патент на іван-чай Поліський Бурштин, то звісно не оминули цю подію своєю увагою. І тоді у молодого рівненського подружжя Романа та Ірини Степановичів розпочалася своя «хвилина слави». Медійники поширювали інформацію, а користувачі соціальних мереж на це по своєму реагували. Відгуки можна знайти різноманітні – від захоплення та схвалення до обурення та зневаги. Тому аби дізнатися, що ж то за іван-чай такий «Новини по-рівненськи» вирішили поспілкуватися з творцями нашумілого продукту. Якщо забігти наперед, то висновок можна зробити перефразувавши відомий вислів – «Не бурштином єдиним живе людина», утім робіть висновки ліпше самі…
Історія іван-чаю у Рівному почалася кілька років назад, коли подружжя Степановичів, подорожуючи Карпатами натрапили на цікаву рослину, назва котрої їх заінтригувала – іван-чай.
«Чай? Отже, щось схоже на китайський напій? Зірвали, заварили у казані і були розчаровані. Нічого схожого на класичний темний чай. Трішки пошукавши інформацію про рослину в інтернеті, дізналися цікаву історію давнього напою, що його робили за часів Київської Русі і навіть возили світом, як екзотичний дарунок. Тема дуже зацікавила нас і ми вирішили спробувати зробити власний чай. Ніякої комерційної мети на той час не мали. Просто щиро дивувалися, як так сталося, що українці, живучи у такій багатій на різні трави країні, поколіннями п’ють імпортні чаї», – розповідає Ірина.
Ознайомившись з величезною кількістю інформації, у тому числі і про приготування чорного, зеленого та білого чаю, Роман та Ірина стали експериментувати з іван-чаєм – ферментація, фіксація, сушка.
Нині подружжя зізнається, що пробували робити чаї з рослини, яка росте у нас, на Рівненщині, проте, карпатський іван-чай смакував краще.
«Хочеться робити по-справжньому чесний продукт, екологічно чистий, зібраний у горах, та приготований з любов’ю», – каже Ірина. –«У результаті тривалих експериментів вивели свою формулу ідеального чаю, зробленого з української рослини, зібраної нами у Карпатах. Пили самі, тішилися і пригощали близьких».
Незчулися, як інформація про напій вийшла за межі близького кола людей, подружжю стали телефонувати з проханнями продати чай, саме тоді вперше виникла думка – це може надалі стати й заробітком.
«Проте, сформувавши філософію власного чайного бренду, ми визначили свою мету не так у заробітку, як у тому, щоб українці нарешті почали пити український чай», – розповідає Роман Степанович.
Продавати такий продукт у пакетиках, кажуть Роман та Ірина, не піднялася рука. Хотілося чогось красивого, стильного і помітного.
Роман – творча натура, музикант і дизайнер, намалював логотип і придумав дерев’яне еко-пакування. Ірина, маючи схильність до гарного написання текстів, оформила смислове навантаження упакування та доповнила її власними малюнками. Так власне і народився їхній власний чайний бренд.
«Пропонували чай у кав’ярні та магазини Рівного. І хоч спочатку реакція на нього була настороженою, типу: “Що за іван-чай? Навіщо він? У нас є чаї у меню, і нам того досить”. Та поступово власники прогресивних закладів, які орієнтуються на любителів чогось новенького і цікавого, побачили перспективу і чай почав продаватися у Рівному», – розповідає Ірина Степанович.
Паралельно з цим молоде подружжя стало цікавитись чи роблять іван-чай взагалі в Україні. Виявляється, так, при чому виробників чимало.
«Ми дізналися, що майже усі виробництва є “фермерськими”, тобто, такими, що виготовляють іван-чай невеличкими партіями і продають здебільшого у торбинках та пакетах. Причина тому проста – в Україні не існує державних стандартів якості на цей продукт. Цього продукту в нашій країні офіційно взагалі не існує, – каже Роман. –«З 2015 року українські виробники іван-чаю почали працювати на власних технічних умовах (ТУ), бо попит сформував пропозицію і іван-чай нарешті почав продаватися офіційно, з дотриманням усіх правил. Наша торгова марка теж у цьому списку. Виготовлення усіх документів справа марудна, не дешева і не проста, але ми розуміємо, що це збільшує довіру до бренду, а отже, робити це потрібно».
Ото ж з’ясувавши, як виникла ідея та як було створено бренд ми повернулися до розмови про нашумілий «Поліський бурштин».
«Минулої зими у лінійці наших продуктів з’явився іван-чай Поліський Бурштин. З’явився він майже випадково, бо до ароматної суміші іван-чаю та хвої, ми ніяк не могли підібрати влучну назву. Під час “брейн-стормінгу” на кухні, ми знайшли назву Поліський Бурштин. Роману сяйнула думка додати бурштину у чай. Пошукавши інформацію на тему бурштинового чаю, ми черговий раз були подивовані тим, що натрапили на ще одну давню традицію. Цього разу не українську, а балтійську. Виявляється, прибалти пили відвар із бурштину, робили з каменю порошок, додавали у їжу і використовували з косметичною метою», – розповідає Ірина Степанович.
Так і вирішили додати у чай бурштин. Коли вивели свою ідеальну пропорцію понесли чай для друзів – самих щирих критиків, саме вони й порадили запатентувати чай.
Наразі, рівненський бурштиновий чай можна купити у магазинах Києва, Одеси, Рівного та навіть у Буковелі.
Подружжя зізнається, така увага з боку ЗМІ була неочікуваною. Чим більше ширилась інформація тим більше було відгуків у тому числі й критичних.
«Писали всяке. Починаючи з того, що чай з бурштином – це дикість, шкідливо для здоров’я, смола і пилюка, закінчуючи практичними порадами куди нам його варто ще застосувати. Усе це, звісно, на негативі. Люди знервовані бурштиновою темою, а ще, не знають про бурштин зовсім нічогісінько окрім того, що він збагачує окремих обраних. Звідси і реакція така», – ділиться Ірина. – «Наша ж реакція на ці уїдливі коментарі була більше ніж спокійною. Ми її очікували. Загалом, якщо говорити про піар – то він не буває чорний чи білий. Це просто реклама, розповсюдження інформації. Тож, чим більше вона на слуху (інформація), тим ліпше. І коли один любитель повправлятися у дотепах в коментарях стане розповідати про наш чай іншим своїм знайомим, то серед тих знайомих обов’язково знайдеться кілька людей, які щось та й знають про цілющі властивості бурштину, або просто вирішать спробувати з цікавості. Тому, отаке у нас філософське ставлення до усіляких негативних і навіть відверто злих коментарів. Коли люди так гостро реагують – значить ми їх зачепили. Відсутність же коментарів і реакції – значить відсутність інтересу».
А ще подружжя наголошує – бурштин цілющий. Це багатовікова практика кількох різних народів.
«Бурштин, який ми додаємо у наш чай куплений у державного підприємства “Бурштин України”. Клондайки ми не фінансуємо і власної помпи не маємо», – додає Роман Степанович.
Подружжя не без амбіцій, на меті аби Рівненщина стала осередком відродження чайних традицій в Україні. А для цього треба реалізувати багато ідей та планів.
«Оформляємо ще один патент, розробляємо кілька нових видів чаю, готуємося до збору нового урожаю та до сезону фестивалів і ярмарків, які активно відвідуємо з весни по осінь. Гарно було б зробити так, аби Рівненщина мала ще одну родзинку – пізнаваний і шанований чайний бренд. До слова, уже маємо пропозицію співпраці у цьому напрямкові від однієї рівненської туристичної агенції, яка включила у путівник по Рівненщині дегустацію місцевого іван-чаю», – підсумовує розмову Ірина Степанович.
Бесіду вела Вікторія Малецька