Рівненські журналісти розповіли про переваги та недоліки своє професії

Сьогодні, 6 червня своє професійне свято відзначають працівники ЗМІ. Нині мало хто уявляє інформаційний простір без новин, репортажів та журналістських розслідувань, а це означає, що журналістика актуальна та затребувана. Утім у суспільства сформувалося неоднозначне ставлення до медійників: з однієї сторони летять звинувачення у “продажності”, з іншої потерпаючи від несправедливості люди йдуть саме до журналістів.  Психологи кажуть, представники засобів масової інформації мають володіти високим рівнем стресостійкості, адже постійно перебувають під критичним поглядом своєї аудиторії. Про журналістику “зсередини”, про переваги та недоліки професії Новини по-рівненськи вирішили поцікавитися у рівненських журналістів.

Зоряна Жильчук, заступниця директора з питань контенту і телевізійних проектів ТРК «Сфера ТВ»:
“Журналістика – це коли дізнаєшся багато нових речей, коли не лише знайомишся з цікавими людьми, а й знайомиш з їхніми успіхами або невдачами своїх глядачів. Більше того, це можливість знайти нових друзів, тих людей, які, не зважаючи, на відстані і зайнятість, завжди тобі допоможуть, вислухають та підтримають.
Журналістика – це коли після важкого робочого дня приходиш додому втомлений, але все одно включаєш телевізор аби подивитися новини, або «залазиш» в інтернет аби почитати ту інформацію, яку пропустив за день. І все для того, щоб бути в курсі всього. І найбільше, що приносить задоволення, коли твій сюжет, чи твоя інформація змінює ситуацію на краще, або допомагає комусь вирішити ті, чи інші проблеми. В той момент ти просто відчуваєш себе щасливою і думаєш, що мабуть, не даремними були усі старання і переживання.
Журналістика – це не лише відповідальність, це і можливість творити. І ще можна писати багато «це»… Але, якщо коротко, для мене журналістика більше чим просто професія це – стиль життя”

Світлана Прокопчук, власний кореспондент телеканалу НТН у Рівненській області: 
“Складно повірити і усвідомити, але рішенню про те, що я хочу стати журналістом, цьогоріч виповнюється двадцять років! Та оглядаючись назад, я неймовірно рада, що серед доленосних рішень, прийнятих мною раніше, це було непомилковим. Часом мені здається, що моя надзвичайно творча професія перетворилась на банальне ремесло. Такі думки приходять після тисячі проїжджених кілометрів за тиждень, фізичної втоми, емоційно тяжких зйомок. Втім, минає все… Повертаючи собі внутрішній спокій, мимоволі плюсуєш те, яку нагороду дає обраний тобою шлях.
Найперше, це – люди. Нас багато, всі ми різні. Часом приходимо в життя одне одного випадково, та бувають інші зустрічі. Зустрічі з людьми, які щось приносять у твоє життя. Натхнення, бажання не зупинятись на досягнутому, цінувати кожну мить свого життя та власні успіхи, аналізувати помилки. Бувають люди …для досвіду. Їм я …дякую і йду далі.
Важливо, що моя робота дає мені можливість самореалізуватись. Вміння пекти пироги, варити борщ і ліпити пельмені, безумовно, добре допомагає робити моїх дітей щасливішими. Втім, безумовно щасливі діти бувають лише у щасливих мам. А мені для щастя треба відчувати себе соціально потрібною.
Я не уявляю людей, які не починають свій день з новин. Мені здається, що так як я, живуть усі. І щиро дивуюсь, що люди від мене дізнаються, що трапилось у сусідньому будинку. Часом таким людям я заздрю, але цілком усвідомлюю, що я без присутності в інформаційному просторі задихнулася б.
Я пробувала все: газети, радіо, нині живу телебаченням. Досі пам’ятаю деякі зі статей, які писала понад 15 років тому. Ніколи не забуду прямі ефіри на радіо і свої жарти з цього приводу. Я завжди казала, що додому я повертаюсь «жінкою – мрією», бо говорити вже не могла. Втім, відібрати у мене цей досвід і я почувалася б обділеною. Бо все у нашому житті трапляється так, як має трапитись. Тепер я це точно знаю.
Бути там, де інші ще не були, знати про те, про що інші ще не здогадуються, писати на колінах в холодних під’їздах, в полях, в машині, на заправках, кафе чи ресторанах. Часом мені здається, що є заклади у цій області, де мій візит із мікрофоном вже нікого не дивує. Бо в цьому важливість і оперативність, в цьому моя витривалість і моє життя. Я люблю те, що роблю, і роблю те, що люблю. А це значить, що все найкраще ще попереду!” 

Вікторія Ричко, редакторка сайту “Крапка”:
“Якби це питання задали б ще кілька років тому, то я б відповіла, що журналістика для мене – це те, що я люблю і роблю. Зараз трішки змінилося ставлення, як до самої професії, так і до себе в ній. Тому журналістику сприймаю, як один із напрямків своєї роботи, який мені цікавий, вона дає можливості дізнаватися чимало цікавого, спілкуватися з різними людьми та пробувати себе в чомусь новому. Звичайно, інколи трапляються і не зовсім приємні ситуації, коли даються взнаки недоліки професії. Та радує те, що їх не так багато і з кожним роком роботи різного роду розповіді про те, що тобі щось “краще не писати”, кудись “не лізти” і, що буде, якщо поступиш інакше сприймаються все простіше. А взагалі журналістика доволі цікава професія і при правильному підході в цій роботі можна знайти більше позитивних моментів, ніж негативних.”

Анна Яцук, кореспондентка телеканалу Рівне1: 
“Казати, що журналістика – це стиль життя, для мене вже банально.  Робота журналіста – це здатність щодня заповнювати порожнечу цікавою, актуальною новиною. Це постійний пошук, тонус, роздум, інтрига, темп, відлік на хвилини. Тому журналістика для мене це – не стиль, а просто життя.  Фільтр інформації повинен працювати завжди, роздум над кожним словом.  Належу до когорти журналістів – телевізійників. Подію бачу кадрами. Для моєї роботи дуже важливий тандем з оператором.
Серед переваг роботи – це  дати можливість людям побачити  подію і самостійно зробити певний висновок. Змінити хотілося б ставлення до журналістики. Аби всі розуміли, що перешкоджання роботі журналіста, карається законом.  І щоб остання функція реально спрацьовувала“.

Марія Мартинюк, кореспондентка регіональної газети “Вісник+К”, редакторка інтернет-видання “Район.Демидівка”:
“Бути журналістом вирішила ще в класі дев’ятому. Мама була проти. Вона чомусь бачила мене у сфері, пов’язаній із цифрами, підрахунками. Щоб відстояти свій вибір, у випускному класі спеціально «завалила» ЗНО з математики.
Для мене журналістика не просто професія, а радше спосіб життя, бо неможливо просто описати подію, не пропустивши її через себе. Іноді людські історії зачіпають настільки, що не можу дописати статтю без сліз.
У журналістиці кожен робочий день зовсім не схожий на інший. Це професія різноманіття, зустрічей із непересічними людьми та нових вражень.”

Павло Невесенко, власкор телеканалу NewsOne:
“Можливо прозвучить як штамп, але для мене журналістика – це не професія, це стиль життя. Вирішив стати журналістом, через безмежну любов до футболу. Втім, коли з часом відкрив для себе тонкощі професії, зрозумів, що це фанатична любов на все життя! Не дивлячись на усі складнощі і проблематичність цієї роботи, щодня з неймовірною цікавістю іду у прекрасний світ журналістики, адже тут ще так багато незвіданого для мене.
Плюси, які отримав від журналістики: став більш розкутим, чимало нових знайомств та справжніх друзів і врешті-решт усвідомлення того, що навіть мінімальними зусиллями, я ,як журналіст можу робити добро.
Мінуси: наша професія недооцінена в Україні. Люди думають, якщо ти журналіст – ти маєш знати все! Втім це далеко не так! Віддаєш роботі чимало часу та нервів і вона тебе енергетично висмоктує. А ще як би це не дивно звучало – публічність заважає моїй особистості!”
Ось така вона – багатогранна і безкінечно цікава професія. Усім хто став на цю нелегку стежину – творчих здобутків, вдячної аудиторії та достойної матеріальної винагороди! 
З Днем журналіста!