Рівненський хірург рятує поранених на полі бою військовослужбовців

У лютому 2023 року виповнилося рівно 25 років, як Олександр Колесніков присвятив свою професійну діяльність Рівненському обласному фтизіопульмонологічному медичному центру. Утім, ювілейну дату лікар-хірург зустрів не в стінах закладу у колі колег, а на військовій службі.

Нині, чоловік капітан медичної служби медичної роти окремої механізованої бригади та є начальником стабілізаційного пункту.

«У червні 2022 року був призваний по загальній мобілізації в лави ЗСУ. Наразі надаю допомогу пораненим в якості хірурга», – розповідає Олександр.

Ось уже 9 місяців, як зупинка кровотеч, відновлення дихання, фіксація переломів, видалення осколків та евакуація поранених військовослужбовців після стабілізації загального стану у тиловий госпіталь стали для Олександра звичною справою.

«Знаходячись тут – недалеко від передової, часто виїжджаючи на “нульовку, на евакуацію, щодня спостерігаючи, як отримують важкі поранення хлопці… Часто молоді, які ще й не пожили вдосталь… Стаючи свідком їхньої загибелі бачу, як змінюється сприйняття реальності, світогляд, духовні та моральні цінності… Реалії війни розставляють, все на свої місця. Тут на перший план виходять міжособистісні стосунки. Цінується щирість, добро, повага один до одного. Самопожертва», – розповідає Олександр Колесніков.

А ще чоловік зізнається, що ніяка книга чи фільм не дає до кінця уявлення усього того, що насправді несе у собі страшне слово – війна.

«Думаю, що людина, яка пройшла горнило війни назавжди залишиться поціновувачем простого мирного життя, простих щоденних звичок, простої радості від спілкування з близькими та оточуючим середовищем. Назагал, війна вчить цінувати мир», – підсумовує свої роздуми медик.

Рятуючи життя військовослужбовців Олександр не забуває й про рідну фтизіатрію. Попри усі складнощі з якими зіштовхнулася протитуберкульозна служба Рівненщини та й України загалом, лікар сподівається, що прийде час й дана галузь медицини отримає належну підтримку та увагу. Нині ж, медик солідарний зі своїми лікарями-колегами – усі підступи розповсюдження туберкульозу ще попереду.

«Фтизіатрія потребує постійного, повноцінного фінансування, вона не в змозі (через специфіку захворювання) себе окупити і утримувати. Відомо, що стан війни, не додає міцності імунітету громадян держави, проти, якої вона ведеться. Відповідно при зниженні захисних сил організму, підіймають голову інфекції, однією з яких, є постійний супутник людства – туберкульоз. Ось він у всій силі і підніме голову після нашої Перемоги – на фоні масової міграції, безробіття, втрату домівок, голоду, які принесла ця війна», – розповідає Олександр.

Лікар переконує боротьба з туберкульозом це теж свого роду війна і хвороба ця дуже сильний й підступний супротивник.

«Попереду багато роботи. Боротися із наслідкам війни складно, як і воювати. Все це не раз було в нашій історії. Я повний оптимізму щодо Перемоги над нашим північним ворогом, але стриманий у впевненості перемогти нашого довічного супутнього ворога – туберкульоз. Приборкати, стримати можливо… Але для цього держава має потурбуватись за нашу галузь», – каже Олександр Колесніков.

Не забуває лікар і про професійне зростання й розвиток. Нещодавно Олександр повернувся з Франції де проходив стажування: «На військовій базі ми пройшли навчання та стажування по наданню невідкладної допомоги на полі бою за протоколом MARCHE. Здали тести та практичні навички, отримали сертифікати. Тут, на базі медроти ми готуємо бойових медиків, для надання допомоги безпосередньо на передовій. Вже з добрих 5 десятків підготували».

Тим часом дома на нього чекають дружина і троє дітей, які пишаються, переживають й усіляко підтримують голову родини. Чекають на Олександра й у Рівненському обласному фтизіопульмонологічному медичному центрі. Колеги зізнаються стіни торакального хірургічного відділення грудної, легеневої та позалегеневої патології за відсутності Олександра наче спустіли.

«Олександр (ред.: Колесніков) має колосальний досвід й високий професійний рівень. Реалії життя такі, що наразі його руки потрібні на полі бою… На сьогодні п’ятеро працівників фтизіопульмонологічного медичного центру є військовослужбовцями. На кожного чекаємо. У кожного віримо. Цінуємо й висловлюємо подяку за те, що вони роблять», – розповідає директор Рівненському обласному фтизіопульмонологічного медичного центру Федір Аврука.

На повернення військовослужбовців чекають усі, бо нині стерлася межа, яка відділяє одних від інших. І не важливо чи це члени родини, чи друзі, чи сусіди, чи просто знайомі. Чужих тут немає – усі свої, усі рідні.
Повертайтеся живими! Повертайтеся з Перемогою!

Автор матеріалу: Віта Климович.