Самопроголошена еволюція

11 травня 2017 року минула третя річниця фейкового «референдуму про самовизначення» в так званих Л/ДНР.
А уже 18 липня пролунала маячня ватажка “ДНР” Олександра Захарченка про створення нової квазідержави “Малоросії” зі столицею в окупованому Донецьку. 
З чого все починалось      
 За словами вимушених переселенців та інформації із ЗМІ можна стверджувати, що проведення «референдуму» в 2014 році було основною вимогою сепаратистів, які підтримувались завезеним проросійським активом.
При цьому, вказане «волевиявлення», яке носило явний антиконституційний характер та призвело до незаконного захоплення будівель державних адміністрацій та інших державних установ, було сприйнято сепаратистами «на ура», оскільки надало змогу окремими представникам як самостійно призначити себе чи будь-кого із своїх поплічників «депутатами», «міністрами», так і зайняти неіснуючі донедавна посади із «розширеними» повноваженнями.
Не зважаючи на намагання придати легітимності вказаним процесам, сама процедура т. зв. «волевиявлення» більше нагадувала театральну виставу, оскільки бюлетені (без голографічного та й взагалі будь-якого захисту) безконтрольно друкувались, у тому числі в приватних будівлях.
Крім цього, вказані бюлетені видавались всім, хто прийшов (по кілька разів) на одну із небагатьох виборчих дільниць (у тому числі без документів, що підтверджують їх особу), оскільки проросійським кураторам потрібна була лише гарна картинка та відповідна цифра для російських засобів масової інформації.
Зрозуміло, що результати фейкового голосування були передбачувані (89 відсотків «за» в Донецькій області та 90 відсотків – в Луганській).
Як змінилась ситуація на окупованих територіях
Ситуація в ОРДЛО за три роки й дійсно змінилась, однак не в кращу сторону для населення окупованих територій. Розвіюючи міф про економічну залежність держави від «незамінного» промислового потенціалу окупованих територій, які «кормлять» всю Україну, населення Донецької та Луганської областей вже давно зрозуміло, що вказані судження є ніщо інше, як пропаганда російських ЗМІ.
Російська Федерація теж не стала надійним фінансовим партнером для «братських» республік», так як має власні видобувні підприємства, що потребують постійного збуту виробленої продукції. Як наслідок, замість середньої заробітної плати металурга на підприємстві в Україні в розмірі 10-12 тис. грн., в «ДНР/ЛНР» на сьогодні отримують близько 9-10 тис. рублів (4,5-5 тис. грн.).
Мешканці окупованих територій визнають, що на фоні загального зубожіння населення, ейфорія від референдуму 2014 року майже повністю вивітрилась. Крім гуманітарної допомоги, невеликих розмірів пенсій та зарплат, які часто видаються із запізненням, на окупованих територіях майже відсутні нормальні робочі місця. Як наслідок, за власним бажанням на мітинги та масові заходи, які організовуються керівництвом самопроголошених республік, виходить все менше і менше громадян, і то примусово, нерідко під дулами автоматів.
Ситуація щодо т.зв. «призову» на військову службу в «ДНР» та «ЛНР» ще гірша, оскільки місцеве населення вже зрозуміло значення «дружньої любові братнього народу» та не бажає, щоб хтось із близьких осіб став «м’ясом» безглуздої війни. Цей факт підтверджує й колишній керівник бойовиків батальйону «Восток» Ходаковський, який зазначає, що значна неукомплектованість підрозділів та бардак в рядах «ДНР» вже призвів до того, що у випадку наступу підрозділів ЗСУ від окупантів не залишиться й сліду через 40 хвилин.
Перспективи молодих республік
Внаслідок такої ситуації на окупованих територіях все більше людей розчаровуються в керівництві псевдо республік та Росії. Цікавим є також той факт, що бажаючих донеччан піти на черговий якийсь «референдум» стає все менше.
І плани  Захарченка зі створення Малоросії (спочатку була Новоросія) явно приречені на провал. Не виключено, що «герой» Захарченко найближчим часом проголосить Дрібноросію, так як в його розумінні еволюція – не розвиток, а занепад.
Вадим Фролов