Спогади побратимів про загиблого Героя з Дубенщини

Микола Косінчук родом з села Пугачівка, що на Рівненщині. У перші дні після повномасштабного вторгнення повернувся з роботи в Польщі, щоб боронити Україну у лавах ЗСУ. Був командиром протитанкового взводу 1 єгерського батальйону 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша. Відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “За взірцевість у військовій службі”.

Від самого початку “Субота” здобув авторитет у колективі, тому побратими-протитанкісти забажали, щоб саме він став їхнім командиром. Близький товариш “Татар” розповідає, що Микола завжди прораховував небезпечні моменти та уміло виставляв бойові позиції, зайвий раз не наражаючи бійців на небезпеку:

“Це був справжній друг, брат, син, він взагалі був найкращий. Коли ми разом прийшли у військо, нам було по 27 років. Не зразу, але з часом ми настільки здружилися, що навіть стали кумами. Як на солдата, який ніколи до того не воював – десь за місяць-півтора на плечі “Суботи” впало командування цілим взводом, а з цим не кожен би справився. Наш взвод працював чітко як годинник, Микола сам вивозив хлопців на бойову і сам брав участь абсолютно у всіх виїздах, він не з тих командирів, які би відсиджувалися десь позаду у кабінеті“.

“Татар” пригадує один випадок в селі Новоукраїнка, де перед їхнім підрозділом стояло завдання вийти двома групами полем на наші передні ВОПи і відпрацювати по ворожому бліндажу з ПТРК “Метис”.

“Між нами і цією посадкою поле, а наступна посадка була їхня. Там ще кущ перед нами був такий великий, то хлопці припускали, що там стоїть їхній ДШК, але нема чого хвилюватися, бо окупанти ще сплять. Я з “Суботою” випустили чотири ракети по бліндажу, після чого росіяни почали нас крити усім, чим можна, що ми втікали з тим “Метисом” дуже швидко. Але найсмішніше в цій історії є те, що ворог взагалі не встиг зорієнтуватися, бо крив між посадками, де в принципі нікого не було. Ми захекалися, поржали і пішли собі далі“.

На жаль, не всі бойові виходи Миколи пройшли так само успішно. Влітку 2022 року він отримав осколкове поранення голови. Але відновившись, знову повернувся на фронт, до своїх пацанів.

А 3 травня 24-го “Субота” загинув унаслідок мінно-вибухової травми поблизу села Семенівка Покровського району. Похований воїн у рідній Пугачівці.

Просимо підписати петицію про присвоєння Миколі Косінчуку звання Герой України посмертно: