У селі, яке за 13 кілометрів від Рівного, дітей не пускають в школу, бо бояться, що потопляться в болоті

Болото по коліна, слизька глина, десятиметрові урвища та вимиті зливами височені вали. Чого тільки не побачиш  на чотирьохстах метрах дороги у селі Сергіївка Рівненського району. Після зливи шлях стає небезпечним. Пішки не підеш, бо посковзнувшись, потрапиш в урвище. Автомобілем не проїдеш, бо застрягнеш. Пробували селяни кіньми, та й тут халепа. Тварин заносить, вони падають та в паніці несуть погоничів невідомо куди.  Об’їхати можна. Та лише за кілька кілометрів. Можна й поремонтувати, та грошей немає. Що робити мешканцям села, яке розташоване всього за 13 кілометрів від Рівного? 
У Сергіївці сотня мешканців і жодного магазину. Нема тут ані школи, ані дитячого садочка. До села не заїжджають маршрутки, немає залізничного сполучення. Аби дістатися школи, лікарні чи магазину, люди рушають у сусідній Решуцьк. До нього якихось півкілометра. Втім, долати цю відстань можуть лише не слабодухі. В одному місці клапоть дороги оточений височеними валами. За кілька метрів – глибоченні урвища. Посередині – глина.
Будинок Світлани Мельник крайній у Сергіївці. Кожен, хто його минав, намагаючись обійти болото, заїжджав мало не їй в пліт. Хто пішки – обходив городом. Тож жінка, щоб розширити дорогу, навіть відмовилась від частини приватизованої земельної ділянки на користь односельчан. Та це допомогло мало. Весілля доньки Світлани  у лютому запам’яталось суцільним місивом. «Дуже багато було болота, – пригадує той щасливий день Світлана Мельник, – а нареченому, як задавали питання, які труднощі він здолав задля коханої, то він  одразу сказав: стільки болота пройшов! Як довелось іти на вулицю, щоб випроваджаючи доньку у нову родину, обсипати її зерном, згідно українських традицій, на щасливу долю, то я взувала старі гумові чоботи. Доньку на власному подвірї не обсипали. Доїжджали туди, де вже є тверде біло щебеневе покриття».   
 Щоб дійти до школи у сусідньому селі, школярі носять із собою змінне взуття.  «Почнуться дощі – одна машина проїде, то тут будуть такі катакомби, що не пройти – не проїхати. Буває, що  не пускаємо дітей до школи», – каже Наталія КУЗЬМИЧ, мешканка Сергіївки.  А ось у  Оксани Мельничук радість зі сльозами на очах. Щойно закінчила школу донька, віддають на навчання молодшого сина.  «Ми одинадцять років працювали тільки на одні чоботи, – не приховує емоцій жінка. – В школу доньку несемо і чоботи несемо. Зустрічаємо зі школи точно так само. Тепер син йде в перший клас. Я  хочу дорогу! Я від всіх мешканців села прошу – зробіть нам дорогу!»
Клапоть дороги, яка вже всім селянам поперек горла, належить Кустинській сільській раді. Тут зробили перший крок у вирішенні цієї нагальної проблеми. «Проектно –кошторисну документацію ми вже виготовили. Зробили й її експертизу. На це пішло в нас приблизно 10 тисяч гривень. Це кошти сільської ради. А сама дорога коштує більше 700 тисяч гривень, коментує Кустинський сільський голова Сергій СЕЧКО.
Таких грошей на балансі сільської ради й  не пам’ятають. Тож звернулись за допомогою до районного керівництва. Тут кажуть: проблему треба вирішувати комплексно. «Ми готові допомогти сільській раді з районного бюджету для того, щоб цю дорогу зробити, поставити відбійники обабіч шляху, бо там дуже крутий схил. Адже насамперед у село треба пустити маршрутку. Закільцювати маршрут Кустин – Сергіївка – Решуцьк – Кустин», – розповідає голова Рівненської районної державної адміністрації Володимир ПИЛИПЧУК.
З проханням переглянути маршрути перевізників керівництво районної адміністрації звернулось до обласного управління інфраструктури. Відповіді звідти ще не отримали. Поки чиновники листуються, першокласник Женя готує до школи …чоботи. « Вони в мене голубі і ось такі високі, – каже засмаглий хлопчик. – Але я дуже люблю бігати по калюжах».
Ремонтуватимуть дорогу за гроші з державного бюджету. Це якщо депутати районної ради вважатимуть за потрібне виділити кошти саме на цей злощасний клапоть дороги.  Нині ж у Сергіївці з острахом чекають на сезон дощів. Випробовувати на міцність власну психіку буде кожен, кому щодня треба здолати цих чотириста метрів дороги. А ще тут чекають в гості депутатів. Тільки обов’язково з гумовими чобітьми!

Надія Литвинюк