«Вдруге ти його не народиш»: матір зниклого військового презентувала книгу

“Я бачила ваші переповнені слізьми очі сьогодні на презентації моєї поетичної збірки. Когось я навіть не знаю, хтось теж побачив мене вперше. Ви прийшли послухати мої вірші, ви понесли мої книжки додому, а комусь їх навіть не вистачило.
Я вдячна всім і кожному, хто прийшов мене підтримати. Я вдячна всім за теплі відгуки і коментарі. Я зрозуміла, що моя поезія потрібна сьогодні, передусім матерям, які чекають своїх дітей з війни” – так написала на своїй сторінці у Фейсбуці рівненська письменниця, сценаристка, режисерка та медійниця Руслана Броновицька після презентації своєї першої книги.

Авторка зізнається – “краще б її не було…“, адже вірші опубліковані у збірці присвячені її сину Дмитру, який понад рік тому на війні зник безвісти.

«Вдруге ти його не народиш» – таку назву має збірка, яка переповнена емоціями, сподіваннями, подекуди відчаєм та материнською любов’ю. У своїх віршах Руслана звертається до свого сина, спілкується зі Смертю та веде бесіди з Богом… і ці рядки нікого не лишають байдужими.

Творчість Руслани відгукнулася багатьом рівнянам, зокрема відома письменниця Ірина Баковецька написала наступне: “Ніколи не думала, що Ruslana Bronovytska буде писати такі високохудожні тексти… Взагалі, не припускала, що вона стане письменницею, бо звикла до стереотипів-стандартів – визрівання письменника/письменниці починається з юних поезій про нерозділене кохання, суспільний протест чи вірші про Україну
Народження Руслани, як письменниці, відбулося під час війни. Під час чекання свого сина Діми, який пішов воювати і вже більше року не дає про себе знати.
Книги не замінять дітей, хоч і народжуються так само, як діти – з болем і розривами душевних матриць, може не паранотальних, але таких же глибоких і сакральних, на рівні ДНК у крові.
Проте книги заповнюють час чекання…
Власні книги – власні чекання…
А вірші – це глина для створення себе. Через вірші поети і поетки збирають себе по пазлах, по частинах, по краплинах…
Руслана, ти народжуєш красивих українців і красиві рядки… Я не бажаю тобі терпіння, бо ти його переросла у своїй силі. Я бажаю тобі сил висловлюватися про чекання – це набагато тяжче, ніж просто бути письменницею…”

Фото зі сторінки Руслани Броновицької у Фейсбуці.