Все, що потрібно знати про вірус Коксакі

фото: Dovidka.kr.ua

Ентеровірусна інфекція (синдром рука-нога-рот, англійською мовою Hand, foot and mouth disease, HFMD) – гостре інфекційне захворювання, яке викликається РНК-вмісними вірусами сімейства Picornaviridae. Захворювання дає клінічну картину екзантеми (появи елементів висипу на верхніх і нижніх кінцівках) і енантеми (ураження слизової оболонки ротової порожнини). Як правило, інфікування відбувається в жарку пору року в умовах вологого клімату. Найчастіше хворіють діти у віці до 10 років, однак іноді захворювання зустрічається і серед дорослих. Крім того, відзначається тенденція виникнення сезонних спалахів протягом весни, літа і осені. Захворювання найчастіше викликається вірусом Коксакі А16. Проте етіологічним фактором можуть бути також віруси Коксакі А5, А10, А9, В1, В3 і ентеровірус 71. Віруси цього сімейства здатні зберігати життєздатність в умовах кімнатної температури до 2-х тижнів. Інкубаційний період (часовий проміжок між зараженням і появою перших симптомів) захворювання становить від трьох до шести днів.
Клінічні ознаки та симптоми початку захворювання включають лихоманку, нудоту, блювоту, відчуття втоми і почуття загального дискомфорту, втрату апетиту, а також підвищену дратівливість у дітей раннього та ясельного віку. Крім того, розвиваються типові ураження шкіри, що нерідко проявляються у вигляді висипки – плоских безбарвних плям і нерівностей, які іноді супроводжуються наявністю везикулярних елементів з характерним розташуванням везикул на долонях рук, підошвах ніг, сідницях, а в деяких випадках й на губах. Пораження шкіри у вигляді болючих виразок і різноманітних пухирів, а також елементи висипу, що розташовуються навколо носа та (або) рота, безслідно розсмоктуються протягом 7-10 днів.
Прогноз захворювання сприятливий – після одужання формується типоспецифічний, стійкий імунітет. Однак захворювання може повторитися, в разі інфікування іншим серотипом ентеровірусу (наприклад, повторне інфікування вірусом Коксакі B3 після захворювання, викликаного вірусом А16).

В даний час ентеровірус 71 типу (ЕВ71) розглядається як один з найбільш значущих патогенних агентів. Циркуляція ентеровірусу EВ-71 має місце в усіх регіонах світу. Цей збудник може викликати великі спалахи з летальними наслідками.Було зареєстровано три хвилі спалахів ЕВ71 інфекції: в 1969-1978 рр. (США, Австралія, Японія, Швеція, Болгарія, Угорщина); в 1985-1991 рр. (Гонконг, США, Бразилія, Тайвань) і в 1996-2006 рр. (Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Канада, Австралія, Корея, Китай, В’єтнам, Японія).

У 1975 р. в Болгарії зареєстровано великий спалах цього захворювання (704 випадки хвороби, з яких 545 – серозного менінгіту та 148 – паралітичного захворювання, в 43 випадках закінчилися летально). У 2013 році у Ростові-на-Дону на ентеровірусну інфекцію захворіло 187 осіб, з них у 55 діагностований серозний менінгіт. Від хворих виділено ентеровірус 71-го типу. Частіше хворіли діти дошкільного віку, що відвідували дитячі дошкільні заклади. Захворювання починалися з високої температури, менінгіальних симптомів, афтозного стоматиту. Зареєстровано один смертельний випадок у дитини. В Україні EV-71 було вперше виявлено в 1998 р. від пацієнтів із серозним менінгітом.
Професор Задорожня В.І. приводить приклади спалахів „хвороби рук, ніг та рота” в Камбоджі, коли в липні 2012 року там померло 54 хворих (із 78 ) та в Китаї (2009 рік), коли померло понад 350 китайських дітей. В червні 2012 року в одній з китайських провінцій спалах цієї інфекції призвів до захворювання більше 35 000 малюків і смерті 17 дітей.

Китайським вченим з регіонального медичного науково-дослідного центру провінції Цзянсу (Jiangsu Provincial Center for Disease Control) вдалося винайти вакцину, здатну захистити від ентеровірусу 71. У випробуваннях брали участь більше 10 000 дітей у віці від 6 до 35 місяців. Імунізація забезпечувала вироблення антитіл до ентеровірусів у 90% дітей, а 12 місяців потому після останньої вакцинації достатній рівень антитіл зберігався в організмах 80,4% малюків. На жаль, як зазначають творці вакцини, їм не вдалося отримати дані про ефективність вакцини проти інших ентеровірусів, які також викликають захворювання з ураженням порожнини рота і кінцівок.

При відсутності вакцини одним з методів екстреної профілактики захворювань може бути застосування атенуйованої оральної поліомієлітної вакцини (ОПВ). Принцип дії ОПВ заснований на швидкому (2-3 дні) заселенні кишечника у дітей у віці від 1 року до 14 років вакцинним поліовірусом і, як наслідок, витіснення з циркуляції вірусу ЕВ71. Застосування ОПВ за епідемічними показаннями проводиться одноразово, незалежно від раніше проведених профілактичних щеплень проти поліомієліту. Жива поліомієлітна вакцина була успішно використана для подолання спалаху ЕВ71 інфекції в Болгарії.

Для попередження розповсюдження ентеровірусної інфекції хвора людина повинна користуватися особистим посудом, рушником, часто мити руки, приміщення з хворим має часто провітрюватися і повинно здійснюватися щоденне вологе прибирання. Дотримання правил особистої гігієни, правильна ретельна обробка харчових продуктів, униканення попадання води в носоглотку при купанні у відкритих водоймах – це найкраща профілактика ентеровірусної інфекції. Що стосується профілактики поліомієліту, то вакцинація вважається найдієвішим засобом, тому що ліків від цього захворювання насьогодні не існує.

Перспектива отриманн високоефективних вакцин дозволяє сподіватися про контроль над епідемічним процесом вказаних інфекцій.

На території області у складі ДУя «Рівненський обласний лабораторний центр МОЗ України» функціонує вірусологічна лабораторія, де проводиться лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій методом ПЛР та на культурі клітин RD, НЕр-2, L20b. З діагностичною метою обстеженню підлягають інфекційні хворі з неврологічною патологією (серозний менінгіт, гострий енцефаліт, полірадикуло-нейропатія, неврит лицевого нерву тощо), гострими кишковими інфекціями, гострими респіраторними вірусними інфекціями та інших захворювань з проявами, які характерні для ентеровірусних інфекцій.

Повідомляє зав. вірусологічної лабораторії ДУ «Рівненський обласний лабораторний центр МОЗ України» Хоронжевська І.С.