У Рівному презентували результати дослідження «Регіональна журналістика України в розбудові толерантного інформаційного простору»

У переріод війни перед журналістською спільнотою постали нові виклики та загрози. Більшість тем, які порушують у своїх медіа журналісти, стосується військових та воєнних подій. У зв’язку із цим медіа стали менше приділяти уваги темам уразливих груп населення та залученню їх до суспільного діалогу в громадах.

Які професійні наслідки спричинила війна для журналістів локальних медіа? Наскільки поширений доступ до рішень організацій місцевого самоврядування і наявний публічний діалог щодо вразливих груп населення в громадах? Як висвітлюються теми різних соціально вразливих груп, перелік, конфігурація і проблеми яких змінилися в ході війни? Які знання, потреби в інформації щодо толерантного висвітлення чутливих тем і вразливих груп потребує журналістське середовище в різних регіонах?

Відповіді на ці питання дає дослідження «Регіональна журналістика України у розбудові толерантного інформаційного простору», яке проводилося на замовлення ВОГО «Вінницький прес-клуб» у лютому-березні 2024 року. Проаналізували отримані дані соціологи ГО «Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу».

22 квітня результати дослідження презентували у Рівному  у форматі медіакав’ярні. У проєкті взяла участь не лише рівненська журналістська спільнота – реедактори і журналісти мережі місцевих медіа, а й незалежні журналісти, піарники та блогери.

Ідея проєкту, в рамках якого здійснювалося дослідження, полягає в напрацюванні можливості на основі спільних проблем, потреб та викликів об’єднання журналістської спільноти регіональних українських медіа подальшої розбудови толерантного інформаційного простору.

Методом збору первинної інформації стало соціологічне опитування представників регіональної журналістики України у форматі он-лайн анкетування через google-форму. За результатами отримано 591 анкету з 24 областей при варіативності в кількості респондентів з однієї області загалом від 20 до 30 осіб. Менше відповідей отримано лише від журналістів Херсонської (17) та Луганської (7) областей. Обсяг отриманих даних дозволяє зробити висновок про їх релевантність щодо сучасної української регіональної журналістики.

Для визначення регіональної специфіки відповіді журналістів в областях згруповано за 4-ма регіонами:

• центр (Київська, Чернігівська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області),
• схід (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Сумська, Харківська, Донецька, Луганська області),
• південний захід (Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Чернівецька, Тернопільська, Одеська, Миколаївська області),
• північний захід (Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Закарпатська області).

Гендерний розподіл: 77% жінок і 23% чоловіків. Локальні ЗМІ в переважній більшості мають сьогодні жіноче обличчя.

Дві третини опитаних журналістів мають дуже значний професійний досвід  – 10 і більше років (65%). Кожен сьомий (14%) – 6-9 років у професії, ще 7% – 4-5 років досвіду. Інші 15% належать до молодих спеціалістів – з досвідом роботи до 3-х років.

Три чверті опитаних журналістів (73%) заявили, що вони не змінили місце проживання після початку повномасштабної війни у лютому 2022 року і проживають там, де й раніше. У східних областях проживають там, де й раніше, лише 44% респондентів при 75-90% в інших регіонах.

Професійні наслідки війни для журналістів, виклики для української медіасфери та особисті проблеми

• Журналісти відзначають різносторонні негативні професійні наслідки для своєї роботи, що проявилися після початку повномасштабної війни Росії проти України. У першу чергу, це збільшення навантаження (58%), зростання небезпек під час роботи (41%), закриття медіа (40%) та скорочення колективу (пішли до лав ЗСУ/ТрО/виїхали) – 37%. Умови воєнного стану в країні змінили вимоги до підготовки журналістських матеріалів. Тому частина опитаних вказували на недостатність знань та навичок для верифікації достовірності інформації (29%) і звуження вибору тем, про які є можливість писати (21%).
• Абсолютна більшість респондентів (від 60% до 80%) назвали економічні та фінансові проблеми, брак фінансування (80%), розповсюдження російської дезінформації, зростання популярності телеграм-каналів з маніпуляціями (60%) та фізичні небезпеки, загрози життю, здоров’ю, майну (57%).
• Частина опитаних звертала увагу на погіршення комунікації з органами державної влади/місцевого самоврядування, цензуру з їх боку (42%) та звуження спектру тем, самоцензуру (34%).
• Відповіді журналістів фіксують розповсюдженість особистісних проблем у більшості працівників регіональних медіа. Кожні три з чотирьох респондентів вказують на психологічне виснаження, неможливість відпочити, постійний стрес (75%). Двом третинам із загальної кількості респондентів доводиться більше турбуватися про родину, фінанси, майбутнє загалом (65%). Майже половина в постійній тривозі про безпеку, свою і близьких (47%). Третині загалом складно спланувати день і тримати його в рамках плану (34%).

Частота публікацій щодо вразливих груп населення, доступ до рішень органів місцевого самоврядування (ОМС) і публічність діалогу з владою

• Формування толерантного інформаційного простору щодо соціально вразливих груп в значній мірі залежить від доступу до офіційної інформації, від налагодженого публічного діалогу з органами влади та від власне редакційної політики видань щодо інформування суспільства про життя цих груп. Журналістська спільнота оцінює доступ своїх ЗМІ до інформації, матеріалів та рішень органів місцевого самоврядування щодо доступності/інклюзії для вразливих груп людей помірно позитивно. Більшість підкреслює наявність часткового доступу (52%). Кожен п’ятий журналіст вказав, що у їхніх ЗМІ існує повний доступ з цих питань до рішень влади (20%). Негативні оцінки доступності до матеріалів і рішень ОМС також присутні: кожен сьомий респондент вказав на відсутність доступу (14%).
• Публічний діалог у місцевих громадах за участю ЗМІ щодо прийняття рішень стосовно послуг вразливим групам населення оцінений переважно негативно. Більшість стверджувала, що такий діалог існує лише щодо окремих рішень (45%). Наявність діалогу щодо всіх подібних рішень зафіксувала незначна частка опитаних (12%). Майже четверть представників регіональних медіа (23%), вважають, що діалог між владою і громадою за участі ЗМІ у них відсутній.
• Суперечливу картину демонструє аналіз частоти публікацій про проблеми суспільно вразливих груп населення. Було виділено дев’ять категорій: внутрішньо-переміщені особи (ВПО); ветерани/ветеранки війни; ветерани/ветеранки із інвалідністю; особи, що зазнали гендерно зумовленого насильства або нерівності; люди із інвалідністю; молодь; ЛГБТІК+; люди, що втратили житло чи здоров’я через війну; інші вразливі групи населення.  Про сім із дев’яти виділених нами суспільно вразливих груп  регіональні видання публікують матеріали досить рідко – менше одного разу на тиждень.
• Виключенням з даного правила стало висвітлення двох груп – ветеранів/ветеранок війни і молоді. Тут більшість респондентів (39% і 36%) обрала варіант «1-2 матеріалів на тиждень».
• З дев’яти виділених суспільно вразливих груп рідше всього висвітлюються проблеми ЛГБТІК+ і гендерної нерівності та насильства.

Навчання, знання, потреби в інформації щодо толерантного висвітлення чутливих тем вразливих груп

• Частина регіональних журналістів проходили навчання щодо толерантного висвітлення інформації відносно різних уразливих груп. Проте варіативність проходження курсів з різних напрямів/тем досить широка.
• 2/3 опитаних журналістів не проходили навчання стосовно висвітлення проблем ЛГБТІК+, молоді, людей, що втратили житло чи здоров’я через війну. Абсолютна більшість опитаних медійників не мали відповідного навчання щодо висвітлення проблем ветеранів/ветеранок з інвалідністю (57%), ветеранів війни (53%) і ВПО (50%).
• Найвищим є запит регіональних журналістів на додаткову інформацію стосовно двох груп – ветеранів/ветеранок з інвалідністю (75%) і ветеранів/ветеранок війни (73%). Друга група тем, де медійники потребують додаткової інформації, це проблеми людей, які втратили житло чи здоров’я через війну (63%), людей з інвалідністю (62%), ВПО (60%).
• В інших сферах теж є попит на додаткову інформацію. Половина опитаних мають запит на інформацію щодо питань гендерної нерівності та насильства (52%),  молодіжної тематики (50%). Помітно нижчим є запит на інформацію з проблематики ЛГБТІК+. Відповіді медійників розділилися майже порівно: “так” – 40%, “ні” – 38% відповідно.

Гендерно чутлива політика в роботі редакцій і журналістів

• Досліджувалося впровадження гендерно чутливої політики в роботі редакцій та журналістів. Найкращий показник стосується позиції вживання фемінітивів. 90% опитаних журналістів підтвердили, що фемінітиви є нормою для колективу редакцій.
• Третина опитаних журналістів (33%) вказали, що гендерна тематика в їхніх виданнях не висвітлюється. Чверть респондентів (25%) заявили, що у редакційному колективі політика гендерної чутливості не прийнята.

Дезінформація та потреба в факт-чекінгу і консультаціях

• Журналістське середовище добре усвідомлює загрозу ворожої пропаганди. Третина опитаних журналістів (30%) відзначили широкий вплив фейків та дезінформації у своїх громадах. Та найбільша частка журналістів (54%) вважають, що фейки та дезінформація в їхніх громадах мають помірний вплив. Лише 5% опитаних не надають йому жодної ваги.
• Абсолютна більшості опитаних представників регіональних ЗМІ володіють критеріями визначення фейків та дезінформації. Загалом 3 з кожних 4 журналістів вибрали точні критерії: від 73% до 76% вказали на «присутність проросійських прихованих меседжів», на «присутність відвертих пропагандистських тверджень та закликів, що становлять загрозу національній безпеці та суверенітету України» і на «неправдиві, сфабриковані або вигадані новини та інформацію, які немає можливості перевірити».
• Разом з тим, 42% опитаних користуються також критерієм вигідності інформації для недоброчесних суб’єктів. А ще чверть (25%) покладається на інтуїцію. Не можна сказати, що ці критерії хибні в принципі, адже в окремих ситуаціях вони можуть правильно спрацювати. Проте покладатися саме на них професійно ризиковано і неправильно. Тому в цьому напрямі навчання об’єктивно потрібно.
• Абсолютна більшість регіональних журналістів відчувають потребу в навчанні інструментам перевірки інформації. Підтвердили це сумарно 78%.
• Можливість проконсультуватися з експертом/експерткою чи ментором/менторкою з певних чутливих питань при створенні матеріалів про різні вразливі групи є далеко не у всіх журналістів. Найкраща ситуація з можливістю проконсультуватися з проблем ВПО – половина опитаних мають вихід на таких експертів (48%). Найменший рівень доступності у журналістів до експертів з проблем  людей, що втратили житло чи здоров’я через війну (25%) та з проблем ЛГБТІК+ (17%).

Підтримка ідеї створення Всеукраїнської коаліції регіональних медіа

• Журналісти місцевих медіа в усіх регіонах країни в абсолютній більшості схвально поставилися до ідеї створення Всеукраїнської коаліції регіональних медіа. Повну і безумовну підтримку цієї ідеї висловила третина опитаних (31%). І ще майже половина загалом підтримали, з умовою, якщо таке об’єднання буде працювати (48%). Отже, 4 з кожних 5 журналістів – за ідею. Опонентів створення коаліції небагато – лише 13% висловились проти та 8% утримались.
• Рівень готовності журналістів особисто долучитися до Коаліції та стати членом/членкинею організації менший, хоча в цілому баланс також позитивний. Майже половина опитаних (48%) підтвердили таку готовність. На момент опитування 39% журналістів не змогли визначитись з особистою участю в роботі Коаліції.
• Журналістська спільнота переважно одностайно висловила своє бачення ролі майбутньої Коаліції. Більшість на перше місце поставила навчання, підвищення кваліфікації (74%). Близьку до цього підтримку набрали й інші напрями діяльності: реалізація спільних проєктів (71%), обмін досвідом (68%) та обмін інформацією (59%).

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Розбудова толерантного інформаційного простору регіональними медіа», який реалізує ВОГО «Вінницький прес-клуб», за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, висловлені під час заходу чи в матеріалах, належать авторам і не обов’язково відображають погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів та Уряду Великої Британії.