«Рушник надії»: Рівненщина долучилася до всеукраїнської акції на честь зниклих безвісти та полонених
У Патріаршому соборі в Києві відбувся заключний етап всеукраїнської акції «Рушник надії». Цей масштабний проєкт об’єднав десятки осередків з усієї України задля вшанування зниклих безвісти та тих, хто у полоні
Акція розпочалася 15 липня й упродовж кількох місяців стала справжнім символом єднання громад та родин. До неї долучилася й Рівненщина. У Рівному, Дубні, Квасилові, Здолбунові, Гощі, Корці, Шпанові а також у Сарнах, Березному, Вараші, Володимирці майстрині й родини зниклих безвісти вишивали Рушники Надії.
Рушник обʼєднав родини зникли безвісти у Рівного, Дубні, Квасилові, Здолбунові, Гощі, Корці та Шпанові. На більш ніж чотириметровому полотні вони увічнили понад 150 імен земляків, які зникли безвісти. Для багатьох ця праця була своєрідною молитвою й сповіддю. Саме тому на рушнику з’явилися й вірші мами безвісти зниклого добровольця Дмитра Паскара Руслани Броновицької. Її тексти вишито як молитви та розмови з найріднішими, як слово-надія. Поєднання художнього слова з іменами створило особливу символіку: імена стали не просто пам’яттю, а частиною спільної історії, закарбованої у вишивці, молитві й культурі.
Поєднання художнього слова та імен на рушнику не випадкове. Рівне недаремно називають столицею «вишиваного слова». Саме тут живе й творить відома письменниця та майстриня Олена Медведєва — єдина у світі людина, яка створює вишиті книжки. Саме її авторським шрифтом було виконано імена та тексти на рушнику. Хоча відтворити його вдалося не всім, головне — що кожне ім’я було вишито з любов’ю і щирими думками про повернення найдорожчих.
Не менш знаковим є і вибір орнаменту. Візерунок, яким прикрасили рушник, має понад сто років історії. Він народився на теренах Великої Волині і зберігся до сьогодні завдяки Олені Пчілці. Таким чином рушник став не лише пам’яттю про сучасну війну, а й продовженням давньої культурної традиції.
До роботи над Рушником долучилися понад двісті жінок і один чоловік — він вишив імʼя та позивний свого зниклого безвісти сина. Для кожного, хто вишивав, участь у проєкті мала глибоке особисте значення. Адже за кожним вишитим словом і кожним ім’ям стоїть чиясь історія болю та водночас віри у повернення.
Загалом у Києві було презентовано рушники 43 осередків з різних областей України. Кожна громада представила власний унікальний орнамент і розповіла, чому долучення до цієї акції стало для них важливим.
Координатором акції на Рівненщині стала Руслана Броновицька, мама безвісти зниклого добровольця Дмитра. Її особиста історія — як і сотень інших родин — перетворила цей проєкт на щось більше, ніж мистецьку ініціативу. «Рушник надії» став символом молитви, єднання і спільної боротьби за повернення тих, хто нині у полоні чи чия доля досі невідома.
Маєте важливі і цікаві новини? Пишіть нам на електронну адресу: [email protected] або телефонуйте за номер телефону 098 37 98 993.