Ірина Фаріон: “Я дуже щаслива, що можу перебувати в краї Уласа Самчука”

02-Бер-2016

1 березня з ініціативи в.о. ректора Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Дмитра Симака відбулася творча зустріч педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів Рівненщини із доктором філологічних наук, професором Іриною Фаріон.

Мовзнавець запропонувала цікаву подорож дорогами мовної норми, яку так наполегливо упродовж понад трьохсот років намагалися повести московським шляхом.

– Я дуже щаслива, що можу перебувати в краї Уласа Самчука. Свій курс української мови для студентів я розпочинаю зі статті Уласа Самчука «Нарід чи чернь». Мої студенти, власне, аналізують, що змінилося від 1941 року, наскільки ми сьогодні можемо вважати себе народом чи черню. Наскільки форма нарід, яку вживає ваш славний земляк Улас Самчук, вкладається у сучасну українську норму. Тому тема сьогоднішньої розмови – мовна норма,- розпочала свою лекцію Ірина Фаріон.

Науковець наголосила, що основна функція мови не комунікативна, а функція креації, функція творення, творення нації і держави.

– Коли вже неможливо було заперечити українську мову як самодостатню систему, що автоматично породжувала націю та державу, у 30-х роках ХХ століття виникла ідея уподібнити її до російської мови. Політичним інструментом такої зміни стали урядові постанови та рішення, а звідси – задіяні внутрішньомовні чинники: зміна мовної норми. Тому безпрецедентним було створення Українського правопису 1933 року як основного мовного кодексу, який і досі чинний. Так створено радянсько-російську норму української мови, – зазначила Ірина Фаріон.

Присутні на зустрічі мали можливість перейтися дорогою мовної норми упродовж усього ХХ століття з метою відкрити правду про характер формування і знищення мовних норм, що здебільшого зумовлено політичними чинниками.

– Українська мова – це єдина мова, якою ми живемо. Тому Іван Франко, в ювілейні роки якого ми входимо, знав шістнадцять мов, але жив однією. Леся Українка знала десять мов, але жила однією. Тарас Шевченко знав чотири, але жив однією, – розповіла мовознавець.

Мова – це духовні кордони нації. Мова не просто голос суспільства – вона характер його розвитку. Ірина Фаріон акцентувала, що держава держиться мовою, тому що мова – духовна інституція. Відродження вбитої норми – справа надскладна, але не безнадійна. Бо правдива. І що швидше вийде мова на цю дорогу правди, то і суспільство набуватиме ознак необхідної культури і добробуту.

Цікавими для аудиторії були посилання на доробки автора, серед яких – «Правопис – корсет мови», «Степан Бандера – практик, теоретик, містик національного руху», «Мовна норма: знищення, пошук, віднова».