За подих до… зради (с. 2)
(Продовження)
Турботи дня поволі розчиняв сон. Він був такий солодко-липучий, що годі було й пручатися. Обіймам Морфея не зрадів мій коханий чоловік. Налаштований на мої обійми він ніяк не очікував мене побачити в позі ембріона з ковдрою тисно затисненою між ніг. Крізь сон я відчула, як він намагається ніби ненароком мене збудити. Це був сигнал – треба імітувати глибокий і міцний сон, фактично непробудний. За ці кілька років подружнього життя, я так гарно навчилась імітувати сон, що певно, як буде потреба, то без особливих зусиль зімітую мертву.
Не маючи успіху у своїх починаннях, чоловік грубо переліз на інший край ліжка. За хвилин десять він вже спав. А ось мій сон був вкрай перебитим. Скоса поглядаючи на його волохату спину, розуміла – зранку такий варіант не пройде…
Але помилилась. Я прокинулась коли вже сонце давало зрозуміти – день давно почався. Син сопів неподалік, а от Артема дома вже не було. Що ж принаймні сьогодні я не чула нудотного “Що на сніданок”.
Десь у далеких закутках душі почувалася винною, це означало одне, варто йому подзвонити першою. Поки лунали гудки усе гадала, як вечірня “не пригода” позначиться на настрої Артема. Варіантів є три – повне ігнорування, зверхнього нахабне або ж мало ймовірний варіант палке кохання попри все.
Коли почула його “Алло”, зрозуміла – другий варіант!
- Привіт. Ти куди та рано пішов? Чому мене не збудив?
- Я поспішав.
- Коли тебе чекати додому?
- Не знаю
І все короткі гудки. Що ж дуже очікувано, хоча і не без неприємного осаду. Я знала, що тепер увечері буде чергове з’ясовування стосунків. А мені цього страшенно не хотілося. У тому ж зовсім не було сенсу. Оці розмови з претензіями один до одного не змінювали ні його ні мене. Для того щоб конфлікту не було мені варто було учора відповісти взаємністю… Хм… Це ж виходить або “любов без бажання” або міні-скандал… Хоча у наших з ним відносинах навіть любов з вечора не гарантує відсутність сварки зранку.
Зі спальні долинає “Мама де ти?”. От і добре не гризтиму себе думками. Далі ж усе по плану – вівсянка, прогулянка, домашні клопоти. Якщо пощастить і вдасться викроїти трішки часу, зможу зробити кілька прикрас на продаж.
Увечері вклавши малюка спати, я сіла працювати над дизайном нового кулону. За роботою минуло чимало часу, коли поглянула на годинник було біля першої години ночі. Знову я помилилась сварка буде не сьогодні увечері, а завтра зранку. Бо ж сьогодні буде головне вкласти тіло спати і щоби тіло не буянило.
Артема привели попід руки, якісь два мужчинки, яких я не знаю. Але судячи з того, що вони перегукувались один до одного “Ну брат, ти ж мене розумієш?” можна було судити, що за ці пів ночі вони вже породичались. Його колеги по чарці виявились більш стійкими до оковитої і навіть розуміли що кажуть. Коли запропонували завести його до спальної кімнати, я тихо, але наполегливо обурилась.
- Яка спальня? кладіть його тут у коридорі.
- Як це у коридорі?, – здивувався кремезний, погано поголений чоловік у затертій шкірянці.
- Так у коридорі. У мене в кімнаті маленька дитина. Мені ні до чого щоб він там перегаром дихав.
Я подякувала мужчинкам за “доставку” і ясно дала зрозуміти, що їм варто вже йти. Погано поголений демонстративно жалісливо подивився на тіло, яке голосно хропіло у коридорі, промимрив до мене “до побачення”, а на прощання подивившись на мене так ніби перед ним стояла класична “жінка-мегера”.
Так-сяк стягнувши з його ніг черевики, я поклала під голову подушку та накинула старе укривало, яке зовсім не буде шкода, у випадку коли організм захоче повернути усе те, що в нього раніше закидали.
Прикрасами займатись більше не хотілося. Було бажання лягти заснути і так щоб без жодного сну. І спати довго-довго…
(далі буде…)
Рівнянка
(передрук тільки зі згоди автора або редакції “Новин по-рівненськи“)
(фото ілюстраційне з мережі Інтернет)
Маєте важливі і цікаві новини? Пишіть нам на електронну адресу: [email protected] або телефонуйте за номер телефону 098 37 98 993.