Без шлунку, стравоходу та ребра пенсіонер ОВС продовжує боротися за життя
Відслуживши у правоохоронних органах 23 роки, 52-річний підполковник міліції вже три роки відчайдушно бореться за життя. Після трьох операцій здавалося б уже все позаду, однак хвороба виявилася підступною.
За підтримкою дружина звернулася до очільника поліції Рівненщини, який допоміг сім’ї міліціонерів у продовженні лікування. Спільне життя Валентини Прохорівни та Леоніда Івановича Онищуків розпочалося у стінах ще тоді управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області. Жінка працювала у відділі зв’язку інженером з 1984 року, чоловік – з 1988. Познайомились через сім років, і з тих пір пліч-о-пліч і на роботі, і у дома, і на відпочинку.
«Як назвав її тоді золотцем, то так і зараз її всі так кличуть», — з посмішкою згадує підполковник. «Розпочав з радіомеханіка, потім, атестувавшись, уже лейтенантом продовжив роботу на посаді інженера, тоді начальником відділення, потім заступником начальника відділу зв’язку і начальником відділу, — ледь чутно через пошкоджені голосові зв’язки під час операції розповідає про свою кар’єру Леонід Онищук.
У званні підполковника пішов на пенсію. Але відпочивати здоровий та упевнений в собі чоловік не збирався, і пішов працювати начальником охорони одного із підприємств Здолбунівського району. Та навіть, повертаючись додому, все одно заходив до управління побачитися з колегами.
Підступна хвороба дала про себе знати у вересні 2014 року. Звернувшись до лікарів, ті поставили діагноз: запалення стравоходу. Однак після тривалого лікування легше не стало. Тож подружжя з острахом, але все ж прийшли до онкологічного диспансеру. Страшна звістка про рак стравоходу підкосила Онищуків у прямому сенсі слова. Саме з квітня 2015 року для родини розпочалися справжні випробування, здавалося непосильні для звичайної людини.
Після 20 сеансів опромінення пухлина зменшилась, але не зникла. Операція з видалення стравоходу у Київському інституті раку на перший погляд пройшла успішно. Однак через десять днів стан чоловіка різко погіршується, і лікарі приступають до чергової операції з видалення шлунку, адже з невідомих причин він почав гнити. Далі — 16 днів у реанімації та життя на волосині. На десятий день медики сповістили жінці готуватися до найгіршого. Тож надія була лише на Бога. Плачучи Валентина Прохорівна благала тоді про спасіння Матір Божу. Вимолила. Так, в усякому разі стверджують лікарі, які і зараз не можуть пояснити покращення здоров’я хворого, який вже однією ногою був «на тому світі». Повернувшись у рідні стіни, життя Онищуків перевернулося. З тремтінням Валентина згадує, як вперше довелося шприцом вводити їжу у вставлену трубку, яка з’єднується одразу із кишечником. Постійні перев’язки та перші кроки, наче немовляти, після лікарняного ліжка.
«Важко було залишати роботу, адже у правоохоронній системі зовсім інше життя, наче викинутий за борт, — з сумом згадує Валентина Онищук. — Та найскладніше піднімати на ноги найдорожчого чоловіка, який ще вчора вмів та міг зробити усю роботу, на якого в усьому можна було покластися, а сьогодні він відчайдушно чіпляється за життя».
Але це ще не всі перепони, які приготувала їм доля. Зі здоров’ям знову почалися проблеми. Поїздка до вже протоптаного інституту раку завершилася ще однією операцією. З’ясувалося, що у чоловіка згнило одне ребро. Жінка поверталася з Києва з 20 гривнями у кишені. Каже, що без допомоги дітей жінки від першого шлюбу, які, до слова, мають свої сім’ї, не впоралися б з бідою. Вже навіть збиралася стояти у метро з простягнутою рукою.
Через деякий час Леонід почав різко худнути. Звернувшись до рівненських лікарів, ті зазначили, що трубка, через яку хворий отримує їжу надто вузька та змарніла, і він таким чином, може померти від виснаження та голоду. Однак замінити її жоден лікар не ризикував, адже той міг померти просто на операційному столі. Та й грошей на четверту операцію вже не було де брати. У розпачі жінка звернулася до завідуючого поліклініки МОЗ України Володимира Собка, який порадив з цим питанням підійти до керівника поліції Рівненської області Валерія Присяжнюка, записавшись на прийом.
«Генерал, дізнавшись про нашу біду, запросив до себе раніше зазначеного часу. Він вислухав мене і поговорив як звичайнісінька людина, дуже душевна і позитивна, — говорить Валентина. — По нас приїхали безпосередньо на дачу у Нову Українку на спеціальному автомобілі у супроводженні лікаря. І навіть речі допомогли занести у палату Київського медзакладу».
Лише один дзвінок генерала Присяжнюка і вже у центральному госпіталі МВС України за розпорядженням начальника Управління охорони здоров’я та реабілітації МВС України Василя Коробки на приїзд хворого Леоніда вже чекали лікарі хірургічного відділення. Ось уже кілька місяців подружжя вже відносно спокійно тримаються один одного. Утім, постійна боротьба за життя, дуже сильно вдарила по їх сімейному бюджету. Адже попри підтримуюче лікування, потрібні медикаменти на щоденні перев’язки. Родина вже ледь зводить кінці з кінцями, а для чоловіка потрібне надзвичайно корисне харчування.
Пенсіонери звертаються до усіх небайдужих, допомогти хворому, хто чим може: окрім корисної їжі, потрібні стерильні бинти, пластирі та памперси. К
рім того, допомогти родині Онищуків можна, перерахувавши кошти на картковий рахунок.
Реквізити банківської картки: 5167-4900-2003-0103 Онищук Леонід Іванович.
Номер телефону дружини Валентини: 096 24-185-22
І попри всі страждання, підполковник міліції залишається оптимістом. Дружина каже, що якби не було важко та боляче, він ніколи не скаржився. І вже проводжаючи гостей, на спільному селфі Леонід посміхається. Він радіє кожному, хто приходить до домівки чи зателефонує.
Повідомляє відділ комунікації поліції Рівненської області
Маєте важливі і цікаві новини? Пишіть нам на електронну адресу: [email protected] або телефонуйте за номер телефону 098 37 98 993.