Новітні політикани на службі у «гібридних» технологів Кремля

Звернув увагу на оригінальне повідомлення рейтингового місцевого інтернет – видання про участь нашого міського «культурного начальника» у перипетіях  з проривом  групою поважних народних обранців та  М.Саакашвілі державного кордону України. І пригадав нещодавну розповідь  звичайного пенсіонера органів МВС, який щиро обурювався, що саме такі депутати міської ради  вдаються до всіляких політиканських трюків, а не працюють на благо міста та з прикрістю пригадав –  як саме нинішнього «культурного шефа м. Рівне» у буремні 90-і доводилось розшукувати як, дезертира»,  що уникав призову до славних ЗС України,  оскільки банально не вступив до вищого військового закладу, а топтати землю солдатськими чобітьми та долучитися до почесного обов’язку кожного громадянина не захотів.
Щоправда молодий інтелектуал прагнув за будь-яких умов реалізувати свої заповітні командирські мрії та активно взявся до керівництва Молодіжним націоналістичним конгресом:  найбільше полюбляв  виїзди на вишколи та таборування, де молоді активісти гартувалися до майбутніх боїв із злочинною владою, а в дійсності були використані амбітним зверхником для власного утвердження у лавах маргінальної патріотичної тусовки, вже відтоді проявилися не кращі риси сучасного політичного функціонера (зараз він завбачливо перебрався під прапори ПП «Справедливість»). На початку ХХІ століття  борець за «справедливість» поділяв безкомпромісну ідеологію інтегрального націоналізму та позиціонував себе  непримиренним до ворогів українського народу, загарбників, іноземних поневолювачів тощо. Проте, спливав час,  наш  яскравий представник молодих політиків, під патронатом досвідченої С. Богатирчук-Кривко, змужнів у підкилимних битвах місцевих  бізнес-кланів (мається на увазі своєчасно змінював не одного вождя та політичне забарвлення), і  наразі,  практично готовий до боротьби за посаду міського голови. У кулуарах міської ради подейкують, що доморощений учасник  «героїчного прориву» не цурається плагіату та безсоромно, використовуючи можливості «удільного» культурного відомства, вдало піаритися на чужих інтелектуальних здобутках та досягненнях.
От тільки якісь дивні метаморфози відбулися з світоглядом затятого націоналіста. Жодним чином мова навіть не про те,  як  уникнув ідейний патріот мобілізаційних хвиль до війська у 2014-2015 роках: можливо прикрився своїми партійними  впливовими зв’язками, чи то законним статусом багатодітного батька. Одним словом, на передових позиціях в зоні АТО креативний менеджер не перебував, в тилу ж з козацьким чубом розбудовувати  Україну важливіше…
І все б нічого дивного – звичайний пристосуванець (перепрошую за їх уявленням – прагматик), На жаль, у горнилі державотворення майбутніх політичних геростратів у кожному поважному містечку вистачає. Проте, упродовж 2017 року насторожує його  несподівано агресивна протекція усіляким польським ініціативам у царині історико-культурної ретроспективи, дивує лакейська запопадливість з якою начальник управління  просуває у різноманітних формах пропаганду та реанімацію  цінностей часів  ІІ Речі Посполитої. Першими вдарили на сполох місцеві краєзнавці – намагалися встановлювати реальні мотиви імітації управлінням міської культури бурхливих заходів з  невиправданої глорифікації польської історичної спадщини на Рівненщині,  та й розсудливі місцяни  ремствували влучними Тарасовими словами: «Варшавське сміття!, грязь Москви!…».
До чого може призвести така, з дозволу сказати необачлива та безвідповідальна позиція? У експертному середовищі  зазначена  поведінка   здебільшого пояснюється  опосередкованим впливом третьої зацікавленої сторони. Чи варто вказувати кому вигідно загострити українсько-польське протистояння у надчутливому національно-територіальному  питанні міждержавних стосунків??? Адже для професійних московських  маніпуляторів часто-густо патріотична риторика, вишиванка, лишень форма,  яку не задумуючись «піпл хаває», а щирі диванні патріоти  стають банальним інструментом  єзуїтських інформаційних операцій  з реалізації імперських планів Кремля, за класичним принципом світових імперій «Поділяй і володарюй»?
 Дмитро Іванишин