Батько «сонячного» хлопчика: «Це така сама дитина, як інші. Не краща і не гірша. Просто вона інша»

Про те, що їх синочок особливий, родина Корсунських дізналась через кілька днів після народження первістка.
«Дня чотири пройшло, і лікарі натякнули, що щось не те з дитиною. А я відразу відчув, кажу “Що, синдром Дауна?“, — пригадує події шестирічної давнини Віталій Корсунський.
Шоковане й збентежене подружжя, здавалося, лишилося одне у світі зі своєю проблемою. Проте паніка була тимчасовою, любов та повне прийняття дитини дали усвідомлення — життя не закінчилось, воно просто буде трохи іншим.
«Це така сама дитина, як інші. Не краща і не гірша. Просто вона інша», — каже батько хлопчика.
(Кирило Корсунський)
У міру дорослішання сина батьки щоразу переймалися: чи піде? чи буде самостійно їсти? чи навчиться елементарному самообслуговуванню?
Нині ж на першому плані — труднощі з мовленням.
Чоловік зізнається: буває складно, утім відмічає, що й зі здоровими дітьми подекуди не просто.
Два роки тому у родині народилась донечка. Дівчинка здорова і гарно ладнає зі своїм старшим братиком.
«Вони друзі, і сваряться і миряться, все, як у дітей», — розповідає батько двох дітей.
Щоби краще зрозуміти, як виховувати та правильно соціалізувати Кирила, батьки після встановленого діагнозу вступили до громадської організації «Асоціація батьків дітей-інвалідів», а згодом стали одними із засновників «Школи профорієнтації BabySun» у Рівному.
Окрім того, Кирило відвідує центр ранньої педагогічної реабілітації та соціальної адаптації дітей з особливими потребами «Пагінець».
«У “Пагінці” Кирило у групі з синдромом один. Там їх вчать, що діти з синдромом такі самі, як інші, і з ними треба гратися. Але, в принципі, я розумію, чому деякі тримаються осторонь від них. У рольовій грі він як звичайні діти з ними грати не буде. Він буде щось про своєму роботи, або щось зламає. А  діти це не сприймають», — розповідає Віталій Корсунський. — «Наші діти особливі. В садочку ця відмінність ще не так помітна, а от коли піде школа, я впевнений там би і сміялися і не відносились, як до всіх. Звісно, що і у звичайних дітей з однолітками є свої проблеми. Але ця упередженість до дітей з синдромом, вона присутня. Я дуже люблю свого сина, наскільки він для мене важливий настільки ж я не можу звикнути до деяких  речей. Якщо мене це інколи роздратовує, ну то що я можу вимагати від інших людей? Я це чудово розумію. Все залежить від міри неприйняття суспільством таких дітей. Мені не потрібно, щоб його там любили чи ще щось, але я хочу, щоб його нормально сприймали».
Упереджене ставлення до діток із синдромом Дауна — не рідкість зі сторони дітей та дорослих. До слова, не тільки у нас…
«Я подорожував на Заході і я цю упередженість теж там бачив. Звісно, не так, як у нас, але все одно. Мені було дуже дивно, коли у Голландії побачив, що дітей з синдромом у звичайних закладах навчається зовсім не багато . Я думав, там багато дітей включені в інклюзію», — розповідає Віталій Корсунський. «Я їх запитую: “А чого ж? Це ж від Заходу до нас віяння прийшло щодо інклюзії”. А вони кажуть, що звичайні діти не хочуть вчитися з особливими дітьми і батьки не хочуть також. Щоб таку дитину направити, треба, щоб всі батьки і діти були не проти і щоб дитина відповідала певному рівню інтелектуального розвитку».
Інклюзивна освіта — це добре, зазначає рівнянин, але підхід до неї має бути індивідуальний.
«Якщо ця дитина  тягне програму, якщо до неї нормально відносяться, ну хоча б  нейтрально. Щоб без знущань та насмішок. Це звісно було б добре. Але це не в наших умовах. Не дуже вірю, що це можна на всіх розповсюдити.  Я не хочу, щоб моя дитина просто так там сиділа, нічому не вчилася і щоб ще над нею знущалися», — висловлює свою думку батько Кирила.
Попри свої труднощі та особливості, Віталій Корсунський переконаний: у діток з синдромом Дауна є своє місія у цьому світі: «Міняти наше суспільство та робити його кращим. Тих самих батьків навіть. Чогось Бог дав цих дітей сюди. Значить, вони мають тут бути. І завдяки їм в  серцях людей щось міняється. Я думаю, їх місія — дарувати радість: недарма ж вони сонячні».
Саме тому рівненські родини у яких виховуються «сонячні дітки», вирішили подолати стереотипи за змінити думку оточуючих про дітей з синдромом Дауна.
«Ще років 10 тому, батьки ходили гуляти з такими дітьми рано вранці і пізно ввечері, коли нікого немає на вулиці. Сьогодні вже простіше», — каже Віталій Корсунський. — «Ситуація змінилась завдяки акціям, флешмобам, діяльності батьків. Ми «рекламуємо» своїх  дітей, щоб показати — наші діти теж нормальні члени суспільства, і до них також мають гарно ставитись».
Свою активну діяльність батьки особливих діток ведуть у рамках громадської організація «Асоціація батьків дітей-інвалідів»
«Вона була заснована ще у 2002 році. Спочатку активно працювала, потім її діяльність затихла. Сім років тому ми відновили її рух», — розповідає голова громадської організації Алла Зімбіцька. — «Ми, батьки, у кого народились особливі дітки стали говорити, про те, що коли на світ з’являється така малеча, дуже важливо отримати якісну первинну інформацію про цей діагноз. Дати зрозуміти, батькам що вони не одні у своїй проблемі. Коли ми,  мами особливих дітей зустрічаємось то ми можемо бути щирими і справжніми. Тому друге, що ми зробили то почали збиратися. Потім зрозуміли, що коли ми збираємось, ми можемо змінювати думку і інших людей. І це теж було важливим».
Згодом на світ з’явилася «Школа профорієнтації BabySun». Нині її відвідує 86 діток із Рівного та 15 з області. У школі дітей навчають готувати, прати, прибирати за собою, дітлахи відвідують танці, спортивні заняття на навіть вивчають англійську мову. Навчають дітей спеціалісти-волонтери та батьки.
Сьогодні для школи та усіх до неї причетних особливий день, адже небайдужі рівняни на підтримку «сонячних дітей» одягають яскраві шкарпетки. Така акція є традиційною для 21 березня — дня коли світова спільнота відзначає Міжнародний день людини з синдромом Дауна. В цьому році в четверте Рівне стало учасником флешмобу «LOTS OF SOCKS».
«На дітей з синдромом Дауна постійно дивляться і в транспорті, і в розважальному центрі, і в магазині. Вони постійно ловлять на собі ось ці погляди. Для того, щоб відчути себе таким самим особливим, 21 березня люди одягають кольорові шкарпетки. Я вам обіцяю, що якщо ви будете гарно одягнені, нормально себе ведете, але у вас буде прив’язана шкарпетка замість краватки, на рукаві чи сумочці, ви так само привернете ось цю дивну увагу. Тому ця акція для того, щоб привернути увагу, стати особливим, зловити на собі ці погляди і зрозуміти наскільки це незручно і неприємно», — розповідає голова ГО «Асоціація  батьків дітей-інвалідів» Алла Зімбіцька.
Цьогоріч вилучені кошти з продажу яскравих шкарпеток підуть на розвиваючий табір.
Вікторія Малецька
Світлина надана Аллою Зімбіцькою, автор фото: Олександр Харват