Milarchocolate: «Люди більше не задовольняються цукровою патокою, вони розрізняють смаки, дегустують»

Рівнянка Міла Романовська свою першу шоколадну цукерку створила ще у 2015 році. Тоді її солодощі дегустували у власній кав’ярні, яку вона згодом закрила і переїхала до США. Там жінка теж працювала у сфері кондитерства і нині продовжує цю справу у Рівному, з найкращим досвідом та знаннями. Нам засновниця бренду Milar chocolate розповіла та показала, як перетворила власну кухню у лабораторію з виготовлення здорових, корисних і неймовірно красивих шоколадних виробів.

«Тобі хочеться поділитись з людьми тим, що тобі подобається, що ти любиш, що тебе надихає»

Напевне, кожного по-різному життя приводить до якоїсь власної душевної справи. Десь з 2015 року я почала цікавитись здоровим харчуванням. Я люблю солодке і, бажаючи знайти такі солодощі, які були б у кайф та дуже здорові, на обгортках яких би не писали: «пальмова олія» і т.д., я вийшла на шоколад, почала робити для себе. Оскільки в мене тоді була кав’ярня, подумала, що можна і іншим людям продавати. І справді, вони відгукнулись. Це здоровий шоколад з какао-бобів, на какао-маслі, яке розчиняється в судинах і не лишається нам, щоб ми потім згадували його багато років в поганому розумінні слова. Плюс до всього я почала робити його без цукру, з медом. Виходив креативний продукт, який люди оцінили.

Я дуже люблю шоколад. Якби його не любила, я б цим не займалась. Бо це йде від душі. Хочеться поділитись з людьми тим, що тобі подобається, що любиш, що тебе надихає.

Коли я роблю великі партії, то їсти шоколад вже не хочеться. Але тоді включається якась інша енергія – донести, показати людям, що цукерка може бути – і гарною, і корисною, і смачною. Ми ж ніколи не читаємо, що пишеться на звороті коробок цукерок. Потрібно звертати увагу на склад, на те, щоб какао-боби були на першому місті і не було ніяких рослинних жирів. І коли я з цим багажем іду в світ, тоді мої бажання не стоять на першому місці.

«Знайти хороших постачальників важко, але ми живемо у ХХІ столітті з інтернетом»

Виробники цукерок у великих масштабах змушені додавати туди багато консервантів, бо вони працюють на великі відстані, перевозять це все. Їм потрібен час – кілька років зберігання. У мене такого немає. Я роблю сьогодні на завтра. Хоча, шоколадна плитка без начинки може зберігатись і рік, звичайно. Але шоколадна цукерка найкращу якість має кілька тижнів. В холодильнику – трохи більше.

Зараз кондитери користуються уже готовими калетами. І мене трохи ця позиція не влаштовує. Тому що там менше шляхів варіювання відсоткового співвідношення. А мені потрібно, щоб мої замовники мали можливість купити і 80-%, і 90-% шоколад, і, щоб я могла туди додати мед. Тому купую шоколад, який мене влаштовує, проте з яким більше мороки, більші затрати праці. Знайти хороших постачальників важко, але ми живемо у ХХІ столітті з інтернетом. Коли ти їх знаходиш, то вони вже тобі друзі, ти з ними співпрацюєш багато років. Мої постачальники з Києва, Рівного, але шоколад вони привозять з різних країн – Гана, Мадагаскар, Еквадор, Бельгія.

«Мої цукерки не для того, щоб проковтнути, а для того, щоб насолодитися»

Ще у 2015 році я помітила таку тенденцію, що люди не задовольняються тим, що є на прилавку. Хочуть чогось кращого, інакшого, того, що буде танути в роті, а не лишиться пластиліном. Те, що такий сегмент розвивається – дуже радує. Те, що люди шукають щось нове, цікаве, хочуть бути модними, у тренді. І це мій клієнт наразі. Я бачу, що кожного року таких людей більше. Вони не задовольняються якоюсь цукровою патокою, вони розрізняють смаки, відкушують, дегустують. Бо мої цукерки не для того, щоб проковтнути, а для того, щоб насолодитися. Дуже приємно спілкуватись зі своїми клієнтами, бо вони часто задають тон моїм експериментам. Вони просять шоколад зі спеціями, перцем. І я змушена слідувати за смаком свого покупця.

Зараз починається епоха мінімалізму. Ми це бачимо і в інтер’єрах (нас задовольняє менша кількість речей), і в їжі – відходить у минуле питання кілограмів куплених цукерок. Стоїть питання якості. Спробувати самому, дати дітям, пригостити знайомих, зробити подарунок. Це інтелігентно, бо це крафтовий подарунок. Люди поступово стають поміркованими і мене це радує.

«Для того, щоб почувати себе впевнено, у кожній справі необхідно знати основу»

Своє перебування в США я використала по максимуму. Працювала в ресторані, де шеф був молодим та прогресивним. Там я познайомилась з класичною технологією виготовлення шоколаду. Для того, щоб почувати себе впевнено, у кожній справі необхідно знати основу. Те, чим володіють шоколатьє різних країн. Вже тоді, знаючи основи, ти починаєш креативити, щось вигадувати своє. У мене, можна сказати, власна лабораторія. Додаєш кілька грамів тієї речовини чи іншої, компонуєш, створюєш смак, ті нотки, які люди потім оцінюють.

В Америці мода на здорове харчування теж дуже розвивається. Ми звикли міркувати якимись шаблонами, що американці вживають найчастіше фаст-фуд. Але насправді є дуже багато маркетів, націлених на здорові продукти, дуже багато людей займаються бігом. От нам би більше оптимізму у цьому плані!

«Будь-яка зіпсована цукерка – це школа для мене»

Я нормально реагую на промахи. Ніхто не застрахований від помилок. Ти на цьому вчишся. Звичайно буває, одна цукерочка, корпус в якої потік, а бувають і глобальні «катастрофи», коли ціла партія цукерок не правильно зроблена. Потрібно розуміти, що цукерка, як витвір, залежить від багатьох компонентів. Це і правильна температура, яка формує кристалічну решітку шоколаду, і не лише всередині цукерки – грає роль і температура повітря у приміщенні. Це і начинка – наскільки вона рідка чи густа, з чого складається. Це процес, який має бути дуже виваженим. Бо якщо ти робиш і щось не виходить, то наступного разу ти зробиш висновки – це навчання, це школа. Будь-яка зіпсована цукерка – чудовий досвід для мене. Ну і, звісно, її можна з’їсти (сміється)

«На одному натхненні далеко не поїдеш – потрібен бізнес-план»

Виготовлення цукерок – це моя справа особисто. А от просуванням в Instagram займаються мої дорослі діти, на яких я можу покластись, бо вони розуміються на таких маркетингових речах. Тому поки що в нас сімейна команда.

Бізнес-план, звичайно, в мене є. Без цього не можна і не радила б нікому. Тому що одного креативу замало в бізнесовому світі. Потрібен якийсь стимул, який буде тобою керувати, прописані цифри та перспективи. Але знову ж таки, жоден бізнес-план не пропише того натхнення, яке потрібне для цієї справи.

Люди думають про власну справу, та їм часто заважають надмірні сумніви. Вважаю, що ця тема набагато глибша, ніж просто бізнес. Поїздивши по багатьох країнах, українці можуть бачити, що в інших народів більше оптимізму. Вони не кращі за нас, але вони просто більше себе люблять, більше собі внутрішньо довіряють, своїм поривам, бажанням. Ми чомусь поки що не дійшли до того, щоб наше внутрішнє керувало нами. Ми завжди собі знаходимо купу страхів – «ні не вийде, а може те чи те». Починайте! Ніхто не каже, що одразу на цьому будуть великі гроші. Але якщо це душевна справа, якщо ти в цьому розчиняєшся, то все вийде. Я думаю, все залежить від людини і від того, наскільки ця справа їй потрібна, треба дослухатись до свого серця, якби банально це не звучало, зрозуміти чи воно твоє, чи ні. От тоді можна стартувати і робити бізнес.

Інтерв’ю взяте у рамках «Думай руками» – проєкту ГО Платформа взаємодій «Простір» при партнерстві з UA: РІВНЕ – Суспільне мовлення. Це 10 історій локальних брендів, де одного разу мрія стала реальністю, де людина вийшла за рамки звичного аби створити дещо надзвичайне. У кожного свій шлях, він неповторний, сповнений пригод, втоми, ідей та пошуків. А яким буде твій?

Думай руками та реєструйся на Форум креативних індустрій (21 вересня)!