На столичній сцені зіграли спектакль за поемою Тараса Шевченка “Великий льох”

Наприкінці лютого, перед Шевченковими днями, відбувся показ вистави “Великий льох”. Цю своєрідну театральну візитівку мистецький колектив театру “Вільні” демонструє часто, адже в основі вистави – поема геніального письменника й пророка Тараса Шевченка. Однак цей твір маловідомий широкому українському глядачеві, оскільки його немає у шкільній програмі.

Це пояснюється тим, що Кобзар в алегоричній і фантастичній формі осмислює складну українську історію. У поемі йдеться про три етапи занепаду України: Переяславську раду, поразку гетьмана Івана Мазепи та руйнування Запорозької Січі.

— Це дуже складний для сприйняття твір. Ми з акторами перечитали його багато разів, поки зрозуміли, про що ця містерія. Шукати форму було важко: спочатку експериментували з пластичним рішенням, можливістю передати текст, де багато історичних подій нашого минулого, багато запитань, але мало відповідей. Ще складніше було знайти правильну подачу для глядача. Щойно знайшли атмосферу й пластичне рішення – вистава народилася сама собою, — розповідає режисерка

(Олександра Кісілевська)

Попри складність адаптації поетичного твору до сценічного втілення, репетиції тривали всього лише два місяці.
Олександра Кісілевська створила виставу спільно з шістьма актрисами: Інною Поліводою, Ярославою Венцеславською, Анною Глуховцовою, Тетяною Дзюбинською та Севіль Мехтієвою. Нещодавно акторка Ганна Мирошниченко пішла медиком на передову.

На запитання, що ж було найважчим у роботі над виставою, пані Олександра відповіла:
— Зрозуміти, про який насправді “великий льох” мовиться. І що автор заклав у цю метафору. Хто не знає: великий льох – це прихований погріб у дворі, який, якщо не знаєш його точного місця, дуже складно знайти. Сам сюжет містерії описує безліч історичних подій та загарбницьких нападів на Україну протягом віків, але жоден окупант так і не знайшов цей “великий льох”, як би не катував наш народ. Усвідомити, що насправді закладено в цей образ, було найскладніше.

Цікаво, що у виставі використані авторські костюми, створені за ескізами, які одного разу наснилися режисерці. Образи на сцені поєднують культуру самураїв та українську етніку. Актриси уособлюють українських жінок — сильних, незалежних, ніжних, вольових. Українська символіка у виставі передана через три кольори: чорний, білий, червоний.

Зайве говорити про вічну актуальність творів Шевченка. Його позачасовість, могутність і вплив на покоління підкреслює і режисерка, очільниця театру “Вільні”:

— Зараз час відкривати мистецтво з нової, невідомої сторони. Раніше українську літературу часто сприймали як суцільну трагедію нещасного народу. Настав момент відкласти старі підручники й перечитати класику заново, побачити її в новому світлі. Шевченко ніби пише про наші часи — ставить запитання, на які ми, українці, століттями не можемо дати відповідь: Хто ми? Яке наше минуле? Що для нас воля? Куди ми йдемо?

Про реакцію публіки режисерка зауважує:

— Це складна вистава. Завжди у фіналі глядачі перебувають у стані емоційного шоку. І це правильно. Адже постановка підіймає питання, які нам не завжди приємно чути, — резюмує пані Кісілевська.

Найбільша мрія всього творчого колективу – показати виставу закордонному глядачеві. Адже “Великий льох” – це віддзеркалення українського народу, який бореться за свободу всього цивілізованого світу.

Спілкувався Ярослав Карпець
Фото театру “Вільні”