Олександра Григорчук: “Чоловіки – бережіть жінок, яких любите. Жінки – бережіть жінок у собі!”

05-Бер-2016

Нечасто трапляються такі дні! По-перше, 29 лютого – дата, котра з’являється в календарі лише раз на чотири роки. По-друге, Ді Капріо нарешті отримав Оскара і увесь світ буквально вибухнув щастям стосовно цього. Справедливість є! І по-третє, хоча особисто для мене це «по-перше» та найважливіше, в одній із найвищих точок міста Рівного, між хмарами та зорями, у закладі «SkyBar» ТРЦ «Манхеттен» відбулася презентація моєї першої книги віршів «Femme Watcher»! Ура, ура, ура!

Дозвольте мені поділитися з вами такою чудесною радістю й подякувати усім, хто розділив це щастя зі мною! Згодом я проведу презентаційний вечір для тих, кого хотіла запросити, але не змогла цього зробити із технічних причин, та усіх бажаючих послухати мене й потримати в руках результат моєї творчості й творчості Антона Філика, котрий так красиво оформив збірку!

До книги увійшли вірші написані мною за минуле десятиріччя мого життя. Вони абсолютно різні, адже я змінювалася усі ці роки й змінювалося те, що я писала. Кожен період був чимось особливий і мав те, що вже не повернеш. Ці особливості світосприйняття зафіксовані на сторінках «Femme Watcher».

Пишу з дитинства, але раніше свої творіння не оприлюднювала. Їх читали-чули лише мої родичі, деякі друзі. Півтора року тому наважилася створити власну спільноту, яку назвала «Femme Watcher». Чому така назва? Вона є штучно утвореною. Одне слово французьке, інше – англійське. Жінка, винахідниця, дослідниця, шукач… Трактувати можна по-різному. Як жінка-дослідниця так і дослідниця жінок, розуміюча жінка, жінка, яку розуміють. Тобто, тут присутня жіноча душа, моя душа. Звідси й назва.

Так от. Півтора роки тому я створила свою спільноту у соціальній мережі Vkontakte (нещодавно витворила її двійник у соц. мережі Facebook) та почала її розвивати. Мої підписники, яких ставало все більше, почали писати мені дивовижні повідомлення. Дуже щирі, відверті, правдиві. Я збагнула, що якимось чином, завдяки творчості мені вдалося витягнути із їхніх сердець ці слова. Було багато запитань, де можна придбати мої книги. На той час відповідь була однозначною. Поки ніде. Але ці запитання заронили в мене зерно. І це зерно почало проростати. З нього виросла мета – все-таки видати книгу. Найперше книгу віршів. Адже, з дитинства я пишу не лише поезію, а й прозу, багато прози і завше мріяли видати саме прозу. Та й зараз мрію. Однак, почати вирішила саме із книги віршів.

Оскільки маю педагогічну освіту, то прекрасно усвідомлюю всю важливість принципу наочності, як сильно він підсилює ефект будь-чого, що треба донести, пояснити, зрозуміти, усвідомити. До чого я це веду. Я зрозуміла, що до моїх віршів потрібні ілюстрації, а у майбутньої книги має бути красива обкладинка. Почала шукати художника. Тут мені дуже допомогла мама, котра через знайомого дізналася про Ігора Філика. А я вже, дізнавшись про Ігора Філика та зустрівшись із ним, познайомилася із його сином Антоном, котрий навчається художньому мистецтву в Луцьку. Так почалася наша співпраця. Це було влітку. А впереддень нової весни я тримаю у руках результат нашої з Антоном творчої праці.

Робота над книгою тривала, паралельно ми шукали, а хто ж її видрукує. Пошуки й доля привели до видавництва «Рівненські обереги», де я познайомилася із його директором – Віталієм Власюком. У результаті нашої оперативної співпраці книга вийшла такою, як я хотіла. Завдяки Антону Філику й Віталію Власюку, які дуже гарно й головне з душею та бажанням виконали свою роботу, досягнений чудесний результат! Вони дуже підтримали мене. Спасибі їм за все!

А зараз, наслідуючи промови оскарських лауреатів, я вигадаю свою:

«Шлях до пункту призначення завше нерівний, ямовитий, сповнений каміння, калюж та багатьох явищ, які викликають дискомфорт. Переважно цей шлях ми проходимо босоніж. Але немає нічого приємнішого, аніж повітря сповнене надії й віри, яке потрапляє до наших легень, крові й тіл в краї, що іменується життям. Життям, сповненим бажань та прагнень.

Існує безліч пунктів призначення. Деякі, ті, що знаходять ближче до точки, звідки починається відлік, ми чітко окреслюємо на створеній нами ж карті, а деякі мають лише слабкі нечіткі лінії, котрі стануть яснішими лише тоді, коли ми подолаємо ближні пункти. Камінчик за камінчиком, сходинка за сходинкою… і до мрії!

Дійшовши до першого тимчасово пункту призначення я збагнула, що складним є шлях, а сам пункт слугує для мене втіхою та радістю!

Найперше, дякую Богу, що все це відбулося й за здатність писати, бо я дуже щаслива, коли пишу!

Мамо, ти як ніхто знаєш усе і пройшла зі мною шлях до теперішньої миті. Я дуже тебе люблю та дякую за все, найперше – за життя.

Тато, дякую і тобі за життя й за те, що ти такий добрий в мене! Добрий та люблячий.

Батьки моїх батьків. Дякую вам за батьків, бо якби не батьки…. Все а тепер серйозно. Хоча, за батьків я вам дякую. А ще – за гумор, за великий вклад у все, що відбувається зі мною і за створення цієї збірки!

Друзі, колеги – ви всі моє життя, і пишу я не лише про себе, а й про вас, бо ви у моєму серці.

Чоловіки – бережіть жінок, яких любите. Жінки – бережіть жінок у собі!»

Сподіваюся, наступної презентації я вже знайомитиму вас зі своєю прозою.