Ще одну традицію Рівненського Полісся внесено до національного переліку НКС

Це серпанкове ткацтво, традицію якого зберігають і поширюють в Дубровицькій громаді. Нещодавно технологію внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. І це вже шостий елемент НКС від Рівненщини, визнаний на державному рівні.

Про унікальність цієї традиції розповіли в Рівненському обласному центрі народної творчості, фахівці якого понад 20 років її досліджують.

Серпанкове ткацтво – це унікальна локальна методика виготовлення надзвичайно тонкої, майже повітряної та напівпрозорої тканини з особливого давнього місцевого сорту льону, який на українському Поліссі називали «Лущик». Отримане з нього волокно жінки ретельно чесали та буквально «тягнули» по воді, щоб повністю очистити від пилу й костриці, досягаючи нитки, товщиною з волосину.

Традиція серпанкового ткацтва – це не лише про створення самого полотна, а й про виготовлення з нього автентичних серпанкових строїв: наміток, сорочок, спідниць, які одягали на особливі випадки, зокрема, великі свята та весілля.

Головним хранителем цього прадавнього ремесла є село Крупове Дубровицької міської територіальної громади. Носіями традиції є видатні місцеві майстрині: Заслужена майстриня народної творчості України Ніна Рабчевська (основний носій знань), а також Ніна Журавльова, Ольга Придюк, Тетяна Бернацька, Марія та Ірина Плескачі.

Завдяки спільній роботі багатьох людей та інституцій 2018 року традицію серпанкового ткацтва внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини Рівненщини. І це стало першим кроком до визнання на державному рівні.

Сьогодні роботи майстринь, які володіють цією унікальною технікою, можна побачити на різноманітних виставках та майстер-класах.

Також на базі етнопарку «Ладомирія», що на Радивилівщині, діє майстерня ручного ткацтва «Серпанок», де вже у більших масштабах відновили технологію виготовлення унікального поліського серпанку.

Повідомляє пресслужба Рівенської обласної ради