19 грудня пам’ять святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, Чудотворця

Святитель Миколай народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і дуже заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.
До глибокої старості вони не мали дітей; в непристанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім’я Миколай, що означає по-грецьки – «який перемагає народ».
Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Збереглося передання, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав суворе подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.
Вся незвичайна поведінка дитини показувала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром збагнув, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, книжну премудрість.
Встигаючи у вченні, отрок Миколай встигав також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь худого, йому був чужий.
Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Миколай відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитві. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленні й молитві та читанні божественних книг.
Благочестиве життя юного Миколая скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім’я теж Миколай. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким житієм, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ висвятив його на пресвітера.
При звершенні над святителем Миколаєм Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, браття, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з’явиться розрадою для всіх сумних. Блаженне те стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблудших, кормлячи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходяться в бідах, стане теплим помічником! »
Прийнявши сан священика, святитель Миколай став проводити ще більш суворе подвижницьке життя. По глибокому смиренню він здійснював свої духовні подвиги наодинці. Але Промислом Божим завгодно було, щоб добродійне житіє святителя направляло і інших на шлях істини.
Дядько єпископ відправився до Палестини, а управління своєю єпархією доручив своєму племіннику пресвітеру. Він всією душею віддався виконанню обов’язків єпископського управління. Багато добра зробив він своїй пастві, проявляючи широку благодійність. До того часу батьки його померли, залишивши йому багату спадщину, яка він використав на надання допомоги незаможним. Наступний випадок свідчить, до того ж, про його крайньому смиреннісь. У Патарі жив один бідний чоловік, у якого було три дочки красуні. Він був настільки бідний, що йому не було за що видати заміж своїх дочок. До чого може довести потреба людини, недостатньо перейнятої християнською свідомістю!
Нещасного батька нужда призвела до жахливої думки – пожертвувати честю своїх дочок і з їх краси отримати кошти, необхідні для їх приданого.
Але, на щастя, в їхньому місті був добрий пастир, святитель Миколай, який пильно стежив за потребами своєї пастви. Отримавши від Господа одкровення про злочинний намір батька, він вирішив позбавити його від тілесних злиднів, щоб тим самим врятувати його сімейство від духовної загибелі. Він задумав надати благодіяння так, щоб ніхто не знав про нього, як про благодійника, не знав навіть той, кому він зробив добро.
Узявши великий вузол із золотом, опівночі, коли всі спали і не могли його бачити, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув всередину золото, а сам поспішно повернувся додому. На ранок батько знайшов золото, але не міг відати, хто був його таємним благодійником. Вирішивши, що Сам Промисел Божий послав йому цю допомогу, він подякував Господу і незабаром зміг видати заміж старшу дочку.
Святитель Миколай, коли побачив, що його благодіяння принесло належний плід, вирішив довести його до кінця. В одну з таких ночей він також таємно кинув через вікно в хатину бідняка другий мішок із золотом.
Батько незабаром видав заміж і другу дочку, твердо сподіваючись, що Господь таким же чином надасть милість і третій дочці. Але він вирішив нехай-що-буде дізнатися про свого таємного благодійника і гідно подякувати йому. Для цього він не спав багато ночей, вичікуючи його приходу.
Не довго йому довелося чекати: скоро прийшов і втретє добрий пастир Христовий. Почувши дзвін впавшого золота, батько поспішно вийшов з дому і наздогнав свого таємного благодійника. Упізнавши, у ньому святителя Миколая, він упав до його ніг, цілував їх і дякував йому як визволителя від духовної загибелі.
Після повернення дядька з Палестини, святитель Миколай сам зібрався туди ж. В дорозі на кораблі він виявив дар глибокого прозріння і чудотворення: провістив наступаючу жорстоку бурю і силою своєї молитви усмирив її. Незабаром тут же на кораблі він зробив велике диво, воскресивши юнака матроса, який впав зі щогли на палубу і розбився на смерть. У дорозі вони часто приставали до берега. Святитель Миколай скрізь докладав турботи до лікування недуг місцевих жителів: одних зцілював від невиліковних хвороб, з інших виганяв злих духів, іншим, нарешті, подавав розраду в скорботі.
Після прибуття до Палестини, святитель Миколай оселився неподалік від Єрусалиму в селищі Бейт-Жала (біблійна Ефраффа), яке знаходиться на шляху до Віфлеєму. Всі мешканці цього благословенного села – православні; там знаходяться дві православні церкви, з яких одна, в ім’я святителя Миколая, побудована на тому місці, де колись проживав святитель в печері, яка є тепер місцем поклоніння.
Є передання, що під час відвідин святих місць Палестини, святитель Миколай забажав одного разу вночі помолитися в храмі, підійшов до дверей, закритих на замок, і двері Дивною Силою самі відчинилися, щоб Обранець Божий міг увійти до храму і виконати благочестиве бажання своєї душі.
Запалавши любов’ю до Божественного Чоловіколюбця, святитель Миколай забажав назавжди залишитися в Палестині, віддалитися від людей і таємно подвізатись перед Небесним Отцем.
Але Господь захотів, щоб такий світильник віри не залишався під спудом у пустелі, але щоб яскраво освітлював Лікійську країну. І ось, по сходженню звише, благочестивий пресвітер повернувся на батьківщину.
Бажаючи віддалитися від суєти мирської, святитель Миколай відправився не в Патари, а в Сионську обитель, засновану його дядьком єпископом, де він був прийнятий братією з великою радістю. У тихій самоті чернечої келії він думав залишитися на все життя. Але настав час, коли великий Угодник Божий повинен був виступити верховним керівником Лікійської Церкви, щоб просвіщати людей світлом євангельського вчення і своїм доброчесним житієм.
Одного разу, стоячи на молитві, він почув голос: «Миколаю! Ти повинен вступити на служіння народу, якщо хочеш отримати вінець від Мене! »
Священний жах обгорнув пресвітера Миколая: що саме велить зробити йому чудовий голос? «Миколай! Ця обитель не та нива, на якій можеш ти принести очікуваний Мною від тебе плід. Іди звідси і піди у світ, до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє».
Підкоряючись цьому велінню, святитель Миколай пішов з обителі і місцем проживання обрав не своє місто Патари, де всі його знали і надавали йому почесті, а велике місто Міри, столицю і митрополію Лікійської землі, де, ніким не знаний, він міг швидше уникнути мирської слави . Жив він як жебрак, не мав де прихилити голову, але неминуче відвідував усі церковні служби. Наскільки Угодник Божий смиряв себе, настільки Господь, що принижує гордих і підносить смиренних, підніс його. Помер архієпископ всій Лікійської країни Іоанн. Для обрання нового архієпископа зібралися в Міри всі місцеві архієреї. Багато було запропоновано до обрання розумних і чесних людей, але загальної згоди не було. Господь обіцяв для заняття цієї посади більш достойного чоловіка, ніж ті, які знаходилися в їх середовищі. Єпископи старанно молилися Богу, просячи вказати особу найбільш гідну.
Одному з найстаріших єпископів з’явився у видінні чоловік, осяяний неземним світлом, і повелів у цю ніч стати у притворі храму і помітити, хто перший прийде до храму на ранкове богослужіння: це і є угодний Господу чоловік, якого єпископи повинні поставити своїм архієпископом; відкрито було і ім’я його – Миколай.
Отримавши це божественне одкровення, старець єпископ повідомив про нього іншим, які, в сподіванні милості Божої, ще посилили свої молитви.
З настанням ночі старець єпископ став у притворі храму, чекаючи прибуття обранця. Святитель Миколай, вставши з півночі, прийшов до храму. Його зупинив старець і спитав його ім’я. Він тихо і скромно відповів: «Називаюся я Миколай, раб святині твоєї, владико!»
По глибокому смиренню прибулого, старець переконався, що він і є обранець Божий. Він узяв його за руку і повів на собор єпископів. Всі з радістю прийняли його, і поставили на середину храму. Незважаючи на нічний час, звістка про чудесне обрання рознеслася по місту; зібралося багато народу. Старець єпископ, сподобився видіння, звернувся до всіх із словами: «Прийміть, браття, свого пастиря, якого помазав для вас Святий Дух і якому він доручив управління ваших душ. Не людський собор, а Суд Божий поставив його.Ось тепер ми маємо того, кого чекали, прийняли і знайшли, кого шукали.Під його мудрим керівництвом ми сміливо можемо сподіватися предстати перед Господом в день Його слави і суду! »
При вступі в управління Мірлікійською єпархією, святитель Миколай сказав сам до себе: «Тепер, Миколай, твій сан і твоя посада вимагають від тебе, щоб ти цілком жив не для себе, а для інших!»
Тепер він не став приховувати свої добрі справи для блага пастви і для прославлення імені Божого; але був, як завжди, лагідний і смиренний духом, незлоблів серцем, чужий для всякої зверхності і своєкорисливості; дотримувався суворої помірністі і простоти: носив простий одяг, їв пісну їжу раз на добу – ввечері. Цілий день великий архіпастир творив справи благочестя і пастирського служіння. Двері його дому були відкриті для всіх: кожного він приймав з любов’ю і привітністю, будучи для сиріт батьком, для жебраків – годувальником, для тих що плачуть – утішителем, для гнаних – заступником. Паства його процвітала.
Але наближалися дні випробувань. Церква Христова піддалася гонінням імператора Діоклетіана (285-30 рр..). Храми руйнувалися, божественні і богослужбові книги спалювалися, єпископи і священики закривались в темниці і віддавалися тортурам. Всі християни піддавалися усіляким образам і мукам. Гоніння дійшло і до Лікійської Церкви.
Святитель Миколай в ці важкі дні підтримував у вірі свою паству, голосно і відкрито проповідуючи ім’я Боже, за що був кинутий у темницю, де не переставав зміцнювати віру серед ув’язнених і стверджував їх в міцному сповіданні Господа, щоб вони були готові постраждати за Христа.
Наступник Діоклетіана Галерій припинив гоніння. Святитель Миколай, після виходу з в’язниці, знову зайняв Мірлікійську кафедру, і з ще більшою ревністю віддався виконанню своїх високих обов’язків. Він прославився особливо ревністю за утвердження Православної віри та викорінення язичництва і єресей.
Особливо сильно постраждала Церква Христова на початку IV століття від єресі Арія. (Він відкидав божество Сина Божого і не визнавав Його Єдиносущним Отцю.)
Бажаючи встановити в стаді Христовому мир, приголомшений єрессю Аріанського псевдовчення. Рівноапостольний імператор Костянтин скликав Перший Вселенський Собор 325 року в Нікеї, де під головуванням імператора зібралися триста вісімнадцять архієреїв; тут було піддано осуду вчення Арія та його послідовників.
Особливо відзначились на цьому Соборі святитель Афанасій Олександрійський (який тоді був ще дияконом)і святитель Миколай. Інші святителі захищали Православ’я з допомогою своєї освіти. Святитель Миколай ж захищав віру самою ж вірою – тим, що всі християни, починаючи з апостолів, вірили в Божество Ісуса Христа.
Є передання, що під час одного із соборних засідань, не стерпівши богохульства Арія, святитель Миколай вдарив цього єретика по щоці. Отці Собору визнали такий вчинок надмірністю ревності, позбавили святителя Миколая переваги його архієрейського сану – омофору та й віддали його в тюремну вежу. Але незабаром вони переконалися в правоті святителя Миколая, тим більше, що багато з них мали видіння, коли перед їх очима Господь наш Ісус Христос подав святителю Миколаю Євангеліє, а Пресвята Богородиця поклала на нього омофор. Вони звільнили його з ув’язнення, повернули йому його колишній сан і прославили його як великого Угодника Божого.
Місцеве передання Нікейскої Церкви не тільки вірно зберігає пам’ять про святителя Миколая, але і різко виділяє його з числа трьохсот вісімнадцяти отців, яких вважає всіх своїми покровителями. Навіть турки-мусульмани мають глибоку повагу до святителя: у вежі вони до цього часу дбайливо зберігають ту темницю, де був ув’язнений цей великий муж.
Після повернення з Собору святитель Миколай продовжував свою доброчинну пастирську діяльність із влаштування Церкви Христової: стверджував у вірі християн, звертав до істинної віри язичників і повчав єретиків, рятуючи тим їх від загибелі.
Піклуючись про духовні потреби своєї пастви, святитель Миколай не нехтував задоволенням їх тілесних потреб. Коли в Лікії настав голод, великий, добрий пастир, щоб врятувати голодуючих, створив нове чудо: один торговець навантажив великий корабель хлібом і напередодні відплиття кудись на захід побачив уві сні святителя Миколая, який наказав йому доставити весь хліб у Лікію, бо він купує у нього весь вантаж і дає йому в завдаток три золоті монети. Прокинувшись, купець був дуже здивований, знайшовши затиснутими у себе в руці дійсно три золоті монети. Він зрозумів, що це було веління згори, привіз хліб у Лікію, і голодуючі були врятовані. Тут він розповів про видіння, і громадяни за його описом впізнали свого архієпископа.
Ще за життя свого святитель Миколай прославився як примиритель ворогуючих, захисник безневинно засуджених і рятівник від несподіваної смерті.
При царюванні Костянтина Великого в країні Фрігії спалахнув заколот. Для його упокорення цар послав туди військо під начальством трьох воєвод: Непотіана, Урса і Ерпіліона. Кораблі їх прибило бурею до берегів Лікії, де їм довелося стояти довго. Припаси закінчилися, – стали грабувати населення, яке чинило опір, причому сталася жорстока сутичка біля міста Плакомат. Дізнавшись про це, святитель Миколай особисто прибув туди, припинив ворожнечу, потім разом з трьома воєводами відправився у Фрігію, де добрим словом і умовлянням, без застосування військової сили, приборкав заколот. Тут йому повідомили, що під час його відсутності з міста Міри тамтешній градоправитель Євстафій невинно засудив на смертну кару трьох громадян, обмовлених ворогами. Святитель Миколай поспішив у Міри і з ним – троє царських воєвод, яким дуже полюбився цей добрий архієрей, що зробив їм велику послугу.
У Міри прибули вони в самий момент страти. Кат уже заносив меч, щоб обезголовити нещасних, але святитель Миколай владною рукою вириває у нього меч, і керує звільнити невинно засуджених. Ніхто з присутніх не наважився противитися йому: всі зрозуміли, що коїться воля Божа. Троє царських воєвод дивувалися цьому, не підозрюючи, що незабаром і їм самим знадобиться чудове заступництво святителя.
Повернувшись до двору, вони заслужили шану і прихильність царя, чим викликали заздрість і ворожнечу з боку інших царедворців, які обмовили перед царем цих трьох воєвод, ніби вони намагалися захопити владу. Заздрісні наклепники зуміли переконати царя: троє воєвод були ув’язнені до в’язниці й засуджені на смерть. Тюремний сторож попередив їх, що страта повинна відбутися на інший день. Безневинно засуджені стали гаряче молитися Богові, просячи заступництва через святителя Миколая. У ту ж ніч Угодник Божий явився у сні цареві і владно зажадав звільнення трьох воєвод, погрожуючи підняти заколот і позбавити царя влади.
«Хто ти, що смієш вимагати та погрожувати царю?»
«Я – Миколай, Мир Лікійських Архієпископ!»
Прокинувшись, цар став роздумувати про цей сон. У ту ж ніч святитель Миколай з’явився також начальнику міста Евлавію і зажадав звільнення невинно засуджених.
Цар закликав до себе Евлавія, і дізнавшись, що і він мав таке ж бачення, велів привести трьох воєвод.
«Яке чаклунство робите ви, щоб давати мені і Евлавію бачення уві сні?» – запитав цар і розповів їм про явлення святителя Миколая.
«Ми не робимо ніякого чаклунства, – відповідали воєводи, – але самі раніше були свідками, як цей архієрей врятував у Мирах невинних людей від смертної кари!»
Цар велів розглянути їх справу і, переконавшись в їх невинності, відпустив.
Святитель під час свого життя надавав допомогу людям, навіть тим, хто зовсім його не знав. Одного разу корабель, що плив з Єгипту в Лікію, настигла найсильніша буря. Зірвало на ньому вітрила, зламало щогли, хвилі готові були поглинути корабель приречений на неминучу загибель. Ніякі сили людські не могли їй запобігти. Одна надія – просити допомоги у святителя Миколая, якого, щоправда, жоден з цих моряків ніколи не бачив, але всі знали про його чудове заступництво. Гинучі моряки стали гаряче молитися, – і ось святитель Миколай з’явився на кормі біля керма, став керувати кораблем і благополучно привів його в гавань.
Зверталися до нього не тільки віруючі, але і язичники, і святитель відкликався своєю незмінною чудесною допомогою всім, які шукали її. В спасенних ним від тілесних бід він спонукав каяття у гріхах і бажання виправити своє життя.
За словами святого Андрія Критського, святитель Миколай являвся до людей, обтяжених різними лихами, подавав їм допомогу і рятував їх від смерті: «Своїми справами і добродійним житієм святитель Миколай сяяв у Мирах, як зірка ранкова серед хмар, як місяць найкрасивіший у повному місяці своєму. Для Церкви Христової він був яскраво сяючим сонцем, прикрашав Її, як лілія при джерелі, був для Неї миром запашним! »
До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого Угодника. Але настав час, коли і він повинен був віддати загальний борг людського єства. Після нетривалої хвороби він мирно помер 6 грудня 342 року, і був похований в соборній церкві міста Мири.
За життя свого святитель Миколай був благодійником роду людського, не перестав він ним бути і після своєї смерті. Господь сподобив його чесне тіло нетління і особливої чудотворної сили. Мощі його почали – і продовжують донині – виділяти запашне миро, що володіє даром чудотворення.
Минуло сімсот з лишнім років після смерті Угодника Божого. Місто Міри і вся Лікійська країна були зруйновані сарацинами. Руїни храму з гробницею святителя були в запустінні і охоронялися лише кількома благочестивими ченцями.
У 1087 році святитель Миколай явився у сні одному апулійському священику міста Барі (у південній Італії) і наказав перенести його мощі до цього міста.
Пресвітери і знатні городяни спорядили для цієї мети три кораблі і під виглядом торговців вирушили в дорогу. Ця обережність була потрібна для того, щоб приспати пильність венеціанців, які, довідавшись про приготування жителів Барі, мали намір їх випередити і привезти мощі святителя в своє місто.
Баряни, окружним шляхом, через Єгипет і Палестину, заходячи в порти і ведучи торгівлю, як прості купці, прибули, нарешті, в Лікійську землю. Послані розвідники повідомили, що ніякої варти біля гробниці немає і її охороняють тільки чотири старих ченця. Баряни прийшли в Мири, де, не знаючи точного місця розташування гробниці, намагалися підкупити ченців, запропонувавши їм триста золотих монет, але зважаючи на їх відмову, застосували силу: зв’язали ченців і під загрозою тортур, змусили одного легкодухого вказати їм місцезнаходження гробниці.
Чудесно збережена гробниця білого мармуру була розкрита. Вона виявилася наповненою до країв запашним миром, у якому і були занурені мощі святителя. Не маючи можливості взяти велику і важку гробницю, баряни переклали мощі в заготовлений ковчег і відправилися назад.
Подорож тривала двадцять днів, і 9 травня 1087 вони прибули до Барі. Великій святині була влаштована урочиста зустріч за участю численного духовенства і всього населення. Спочатку мощі святителя були поміщені в церкві святого Євстафія.
Безліч чудес відбувалося від них. Через два роки була закінчена і освячена нижня частина (крипт) нового храму і в ім’я Святого Миколая, спорудженого нарочито для зберігання його мощей, куди вони і були урочисто перенесені папою Урбаном Другим 1 жовтня 1089.
Служба святителю, здійснююча в день перенесення його мощей з Мир Лікійських у Барград – 9 / 22 травня – була складена в 1097 році руським православним ченцем Києво-Печерської обителі Григорієм і Київським митрополитом Єфремом ( єпископом Переяславським).
Свята Церква Православна вшановує пам’ять святителя Миколая не тільки 6 грудня і 9 травня, а й щотижнево, по четвергам, богослужбовими піснями.
Святитель Миколай особливо вшановується в нас на Україні, свідченням цього є велика кількість храмів та монастирів освячених на честь цього угодника Божого.
Святителю отче Миколаю моли Бога за нас!
підготував прот. Миколай Капітула (Рівненська єпархія УПЦ, rivne-cerkva.rv.ua)