Така музика – як наркотик, бо хочеться ще…

На вечір суботи я особливих планів не мала. Тому, коли з’явилася можливість побути кілька годин журналістом Новин по-рівненськи, і піти на концерт Sinatra White Christmas, я не мучила себе сумнівами. Звісно ж йти! Ми з чоловіком захопили з собою камеру і поїхали до БК Текстильник. І як театр починається з гардеробу, суботній концерт почався з парковки. Кількість автівок, прилаштованих біля Текстильника красномовно говорила про аншлаг. Як, зрештою, і гардеробна, з її відсутністю вільних вішаків. Ми швиденько зайняли свої місця у залі і уже за п’ять хвилин на сцену вийшов  конферансьє  Юрій Гнатковський. Він представився, пожартував і … почалася магія.Френк Сінатра не написав жодної із тих пісень, що були у програмі концерту. Але він майже усі їх виконував. Та ще й робив це так, що увійшов в історію, як легенда стилю, великий артист і підкорювач жіночих сердець.
Цієї суботи за Сінатру нам був симпатичний молодий чоловік в елегантному костюмі – Павло Ільницький. І сказати, що він упорався з цією роллю – то не сказати нічого, бо голос його звучав надзвичайно органічно. Музику у виконанні Leoband Orchestra у залі слухали, то затамовуючи подих, то пританцьовуючи… Бо ці Magic Moments  однаково відчував кожен із присутніх у залі.  Ну, от як вам передати ту атмосферу? Уявіть собі усі пісні, які асоціюються у вас з Різдвом, пухкеньким снігом, Новим Роком і гарячим глінтвейном у затишній кав’ярні за розмальованими морозом вікнами, пісні, які звучать у самих класних фільмах на різдвяну тематику. Уявили? Так от усі ці пісні прозвучали цієї суботи у Текстильнику. І це було надзвичайно.А коли на сцену вийшла неймовірно красива і граційна Оксана Караїм, зал закохався у неї. І я не жартую, бо крізь об’єктив камери я дивилася лише на неї, і її рухи, і її обличчя, і посмішку. І голос її був нагадуванням про щось солодке і пряне. Пісня Зимно Там (перекладено з оригіналу Baby it’s cold outside) нас зачарувала і, направду, не хотілося, щоб вони замовкали. Така музика – як наркотик, сказав мій чоловік, бо хочеться ще.Концерт мав 24 пісні і ще одну – на БІС. Під час нього усі, хто був просто Strangers in the night стали наче на одній хвилі позитиву і романтики. І хотілося посміхатися незнайомцям. Хотілося бігти додому прикрашати ялинку і варити какао. Хотілося щоб Let it snow і Jingle bells і усього того добра і світла, яке подарували нам ті люди зі сцени.Обставини дивним чином склалися так, що я мала при собі тубус чаю, який не встигла відправити поштою і носила з собою пів дня. Тож, після аплодисментів та прощальних слів, я забігла за куліси і подарувала чай нашому Сінатрі. Ми сфотографувалися на пам’ять усі разом і Павло попросив скинути йому фото у фейсбук. “Знайдіть мене там. Павло Ільницький. Ви запам’ятаєте?” “О, так!” – сміємося ми – “Ми запам’ятаємо!”
Єва Єндрик