На місці Підборецького жіночого монастиря проводять археологічні дослідження

На даний час, на місці колишнього Підборецького Свято-Вознесенького жіночого монастиря (1592-1832), що у м. Дубно, Рівненської області тривають археологічні дослідження, котрі організовує Міжрегіональна громадська наукова організація “Дубенський археологічний осередок” у співпраці з Державним історико-культурним заповідником м. Дубна. Наукова експедиція відбувається в рамках соціального проекту, який фінансується Дубенською міською радою спільно з програмою”Активні громадяни” від Британської Ради в Україні та ГО “Молодіжна Платформа”. На місці археологічних розкопок побувала Ксеня Галицька, про що написала у своєму блозі “Знай більше“: 
Ранок понеділка (авт..прим. 20 серпня, 2018-го року) розпочався, якось по-особливому. Було передчуття чогось неймовірного. Хотілося якнайшвидше піти на острів Дубовець, де вже більше двох тижнів працюють археологи із помічниками-волонтерами.
Дорога на острів була не проста. Якщо надумаєтеся йти через вулицю Цегельну, то знайте, що попереду манівці, борщівник, хащі і підвісний міст, який «лоскоче нерви», бо здається, що в кожного є шанси з нього впасти.
Хто не знає дороги, то можна й заблукати. Мені пощастило, бо йшла не сама, а з археологами на чолі з Юрієм Пшеничним та Андрієм Бардецьким.
МОЯ ЗНАХІДКА…
Ранок на острівку розпочався з кави. Воду кип’ятили на розпаленому вогні, на імпровізованій кухні . Через трохи часу, один за одним, на Дубевець почали сходитись і з’їжджатись волонтери, аби допомагати фахівцям у археологічних розкопках. Завдання отримала і я. Мені видали приладдя праці – шпатель, щітку та ніж. За деякий час у моїй коробці було чимало фрагментів битого посуду. В одну мить, шкрябаючи землю, відчула, що там є щось велике. Це був фрагмент дуже гарної зеленої тарілки. Одразу ж кличу науковця, щоб показати свою знахідку.
– Одна із особливостей цієї споруди, яку ми зараз досліджуємо – це велика кількість столового посуду, котра вказує на те, що споруда була не просто житлового значення, де готували їжу, а де її споживали і де цей посуд орнаментальний використовувався, як елемент інтер’єру. Характерно, що в XVII ст. такі споруди мали оздоблення красивими тарілками. І одну із таких тарілок, правильніше її великий фрагмент, ми зараз бачимо знайденою тут, – продовжує розповідати Юрій Пшеничний. – Попередньо, коли кар’єром частину цієї території було знищено, то посуду тут знайшли дуже багато. Було більше 50-ти екземплярів. І це якраз свідчення того, що ми маємо справу з об’єктом загального монастирського призначення. Можливо, із трапезною. Але цікаво й те, що ця тарілка тут розбита. І не тільки вона, а багато й інших фрагментів столового посуду розбито і вказує на раптове припинення будівлі. І можливо в ході якогось нападу, або погрому, бо велика кількість посуду була одночасно побита.
– Ого, як один посуд багато цікавого може розповісти, – зауважую я.
– Так, – каже науковець і продовжує розповідати. – Це могло відбутися в середині XVII ст., під час козацько-селянського повстання. Як ми знаємо, 1648-го року були запальні бої і спустошення Дубна. Ці повстанці могли не оминути даний монастир і не вилити свій гнів на насельниць.
Річ в тому, що при мирному існуванні цього битого посуду тут не могло б бути так багато. Битий посуд якби й був, то його прибрали б звідси і не жили б серед сміття. А так це нам свідчить, що був розгром і вже прибирати тут вже не було кому. Ця споруда припинила існування, – підсумував археолог. – Цю територію треба добре дослідити, ретельно перевіяти, щоб виявити рештки риби, птахів, яйця, які можна буде проаналізувати і сказати щось про повсякдення.
– Ми дізнаємося, чим харчувалися у монастирі? – здивовано перепитую.
– Звичайно. І ми будемо знати, яка фауна була у той час у сурмацькому ставі. Тут на нас чекає різноманітна інформація. Якщо вдасться знайти поховання, то це теж будуть нові антропологічні дані про насельниць монастиря. Навіть, можна буде сказати про стан їхнього здоров’я, бо ці поховання десь тут і не виключено, що в ході експедиції вони будуть віднайдені.
НУКЛЕУС, ЯКОМУ 6-7 ТИС. РОКІВ
Поки розмовляю з науковцем, то на сусідніх ділянках теж кипить робота. З одного боку школяр з студентом просіюють землю, яку я нашкрябала під час дослідження своєї ділянки, а з іншої сторони – археологи із дорослими волонтерами прокопують глибше, щоб досягнути потрібно рівня. Трішки дальше дівчата миють знахідки і просушують на сонці.
Цього дня в землі траплялися й монети. Однією із таких знахідок був гріш Станіслава Августа, другої пол.. 18 ст. Це досить характерна монета для цього часу. Також був знайдений нуклеус. Це кам’яне ядрище з кременю, від якого відбивалися подібні до ножа гострі пластини. Ці пластини потім використовувалися для виготовлення кам’яних знарядь.
Слухаю ці слова і власними руками доторкаюся до історії та до нуклеусу, який існував далеко до нашої ери паралельно й паралельно спостерігаю за діточками, котрі сюди прийшли разом із мамою.
ДІТИ ПОЛЮБИЛИ АРХЕОЛОГІЮ
Виявляється, Олена Сребродольська живе в центрі і разом з своїми трьома дітьми:Данилом (10 р.), Олександрою (8р.) та Тимофієм (2 р.) із сусідським хлопчиком Владом (10 років) часто навідується сюди. Усі вони є повноцінною командою наукової експедиції.
– Тут дуже цікаво. Мої старші діти три-чотири роки мріють стати археологами. Тому ми тут. Найменшому сину два роки і йому теж тут цікаво. Ми тут вже п’ятий день приймаємо участь у розкопках. Стараємося не опускати можливості і при кожній нагоді їдемо сюди.
Добре, що вмію кермувати автівкою, бо чоловік сам мене б сюди не привіз. Беру своїх трьох дітей і друга старшого сина і їдемо сюди. І думаю, що ще не раз приїдемо, бо тут справді цікаво. Ну і є нагода долучитися до історичної події. Додам ще, ми автори знахідок фрагментів посуду доби раннього заліза. А це 2700 років тому. , Не всім так щастить. – каже Олена Сребродольська.
І жінка права. Це унікальне і дуже рідкісне явище. Не часто можна спостерігати за археологічними розкопками, а тим паче ще й самому працювати на об’єкті в якості помічника справжніх археологів. Сама б колись не повірила, що теж буду присутня при такому дійстві.
Розкопки вже тривають більше двох тижнів і науковцям вдалося відкрити частину монастирської будівлі. Вже видно підлогу. Експедиція триватиме більше місяця. Планують копати в глибину. А тому попереду ще багато цікавого.
Можна ще багато розповідати про цей неймовірний день відкриттів та знахідок на території колишнього монастиря, але час настав повертатися додому. І щоб я не заблукала в берегах, полях і хащах, то Юрій Пшеничний трішки провів мене поближче до міста. Дорогою далі розмовляємо про Підборецький монастир.
ЦІКАВА РОЗМОВА
– Ці розкопки запланували в план роботи Культурного заповідника ще минулого року. Затвердили цей план в управлінні культури Рівненської області. І отримали всі необхідні дозволи. А згодом, практично випадково, випала нагода взяти участь у грантовій програмі Британської ради в Україні і за підтримки міської ради та Дубенського заповідника організували дані розкопки в більш ширшому форматі. І зробили це, як соціальний і науковий проект. Для того, щоб можна було науково дослідити місцезнаходження Піборецького монастиря, але так само зробити і акцію, певною мірою і спрямовану на те, щоб окультурити це місце і включити в пам’ятко-охоронний фонд міста Дубна. Тому що це зараз пам’ятка місцевого значення. Історична назва цього урочища остів Дубовець. Зараз ми працюємо над тим, щоб цю пам’ятку включили в пам’ятку-охоронний реєстр України і вона отримала офіційно присвоєний номер, як археологічна пам’ятка, яка буде охоронятися Законом України.
– В процесі дослідження даної території можна дуже багато цікаво з’ясувати. Правда?
– Так. По-перше, наукове дослідження встановить різноманітні сторони з історії острова, з історії існування Підборецького монастиря. По-друге, з часом відбудеться утворення на місці цього монастиря якогось пам’ятного осередку. Бо по суті, традиція в Дубні є ще з радянських часів і вона негласно продовжується – це нехтувати такими місцями історичних місць нашого міста. Так от, як Чесно-Хресний монастир, на жаль вже десятиліттями перетворений на міське сміттєзвалище. І цей самий острів має таку саму сумну , негативну перспективу. І фактично, це вже потрохи робиться. Тому зараз ми хочемо цей процес повернути у зворотному напрямку.
– Так, я теж сьогодні бачила тут цю неприємну картину.
– Звірогосподарство тут десятиліттями не санкціоновано проводить захоронення відходів свого виробництва. Так само, тут добувався пісок різними організаціями і приватними особами. І тут утворився великий кар’єр.
– Я перепрошу, що перебиваю, але сьогодні при дослідженні розкопаної території ми бачили сміття, кістки, пластику дуже багато з під йогуртів…
– Так, дубенани сміттям накрили давній монастир. І зараз ми повинні спрямовувати свої зусилля на те, щоб зберегти і вивчати історико-культурну спадщину та зробити заходи, які можуть, якось репрезентувати теперішнім мешканцям та наступним. Це має бути осередок, щоб сюди могли приходити люди і бачити, що тут колись знаходився монастир. Адже це один із останніх монастирів заснований князями Острозькими, які були благодійниками міст, меценатами. По суті ці люди і цілі покоління їхньої родини тратили зусилля, аби сприяти тут забудові. І не лише на Західній Україні, а й на Київщині та на Поділлі.
В кінцевому результаті ми бачимо тут осередок з благоустроєм, куди можна буде приходити відвідувачам, туристам. Тут в майбутньому мав би бути інформаційний знак, пам’ятний хрест та огороджена території, яка буде маркувати монастирське кладовище. І це буде приклад того, як нам потрібно чинити по відношенню до таких яскравих об’єктів нашої спадщини.
– Можливо, з часом, можна було б говорити і про будівництво, на місці монастиря, хоча б каплиці. Якби громада так вирішила.
– Я думаю, що це дуже реально. До слова, ми співпрацюємо із теперішньою під борецькою парафією, з її настоятелем, котрий готовий нам сприяти.
– Ви говорите про отця Василя? Так?
– Так, він допоможе облагородити це місце і сприяти підтримувати тут порядок в майбутньому.
– Пішов третій тиждень розкопок й інтересно, що за цей час вдалося знайти цікавого та цінного на верхніх шарах землі?
– Саме головне, що зараз ми працюємо на рештках будівлі, яка зв’язана із самим першим етапом забудови монастиря. Вона датується 1592-им роком, це нижня хронологічна дата, а верхня – середина XVII ст.. І це вже добре. Ми бачимо, як це виглядала будівля, які вона мала конструктивні особливості і які обставини зв’язані з її функціонуванням та занепадом. Все це можна говорити на основі цього підйомного матеріалу. То можу сказати, що нам дуже пощастило на неї «сісти».
– А це якось випадково сталось? Інтуїтивно. Так?
– Можна й так сказати.
– На місці розкопок Ви окреслили межу. Там можна спостерігати наче окремі кімнати. Це теж інтуїтивно? Чи цьому передували якісь дослідження?
– Звісно, що були попередні дослідження і завдяки обстеженню оранки було відомо, де знаходять об’єкти монастиря. Тому що це були плям із скупчення матеріалів періоду існування монастиря. І кар’єр так само певною мірою допоміг побачити в своїх стінах , де знаходяться ці об’єкти. Вони правда не були дослідженні повністю. Їх потім із подальшим розширенням кар’єру зруйнували, але ми , я, Віталій Ткач, та Андрій Бардецький, все це фіксували. І нам це допомогло уявити карту і ми вже мали певні орієнтири. Й так вийшло, що ми не помилилися місцем, де нам потрібно було розпочати роботу.
– А можете розповісти нашим читачам більше інформації про сам монастир?
– Є дослідження, взагалі Василіянських монастирів. І цей монастир більшість своєї історії був греко-католицьким. Й на основі цього ми знаємо деякі особливості життя черниць, устав, їхній розпорядок дня, їхнє вподобання щодо певних видів продуктів та забезпечення монастиря. Але цієї інформації недостатньо. Писемні джерела фрагментарні і от на основі археології ми можемо бачити, що монастир був забезпечений імпортними видами посуду з Туреччини та Західно-Європейськими імпортами.
– Дійсно, навіть сьогодні я сама змогла переконатися, який красивий у монастирі був посуд.
– Так, і це демонструє, що тут був доволі престижний осередок, і його благодійники про нього добре дбали. Бо в той час релігія визначала життя в людей у всіх сферах. Політика змінювалася, керівники змінювалися, королі змінювалися, а тут – релігія була світоглядна база. Тому вплив на людей вона могла чинити дуже сильний. І відповідно ці осередки намагалися підтримувати в гарному благоустрої та хорошому забезпечені. Ряд привілей цього монастиря був і на село Підборці, де він мав підданих своїх. Це були привілеї на рибальство, на безкоштовне молотіння зерна, на певну частку з дубенської митниці.
– Перепрошу, а в ці часи теж було село Підборці? Чи воно мало іншу назву?
– Так, і це село дало ще одну назву монастирю – Підборецьке.
– Мабуть, і під’їзд до монастиря був більше зі сторони Підборців?
– Саме так і було. А в іншому випадку сюди можна було тільки човном дістатися.
– Вікна Підборецького монастиря мали вид на Спасо-Преображенський монастир. Їх роз’єднувала річка та береги.
– Спасо-Преображенський монастир здійснював опіку над цим жіночим монастирем. Сюди присилали ченця, який здійснював на території функції священика – правив тут службу. Він перепливав сюди човном… Ще можна було б довго розпитувати науковця, якби не прийшлося прощатися.
Наостанок Юрій Пшеничний додав, що на острові Дубовець раді бачити кожного, хто матиме бажання приєднатися до волонтерів, які допомагають науковцям дослідити Підборецьким монастир. Тож не проґавте такої нагоди.